Софія Рябчук: про перші емоції від Вінниці

Софія Рябчук – Магістр літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія». Перекладач літератури та кіно з англійської, французької та польської мов.
Менеджер культурних та освітніх проектів. Дослідник гармонійного і творчого розвитку дітей, зокрема ефективного впровадження культурно-мистецьких практик у виховні та освітні методики. У Вінниці, в Churchill-inn. Приємна розмова за чашкою кави.

sofia_ryabchuk01
Як вас зустріла Вінниця і які емоції викликала?

Я в Вінниці вперше. Дуже багато чула про Вінницю, яка змінилася в останні роки. Не маю з чим порівняти, але я побачила місто чистим і зеленим. Так що моє перше враження, напевно – зелень. Я пройшла пішки досить довгий маршрут, від вокзалу, по Соборній, і до Churchill-Inn, і завжди, то справа, то зліва, щось цвіте, пахне… Мені дуже сподобались сині вінницькі трамваї і те, що в Вінниці є нічна маршрутка. Цікава архітектура. Була в музеї Коцюбинського, там дуже гарний сад. І знову – зелень, зелень, зелень.

Розкажіть про книгу, яку презентували в книгарні “Є”, “Як розмовляти з дітьми про мистецтво”, автор: Барб-Ґалль Франсуаза, переклад: Рябчук Софія

Основна ідея книги – це не боятись говорити з дітьми про мистецькі твори, навіть нічого не знаючи про них самому. Адже ми завжди можемо щось підчитати, піддивитися. Важливо просто підштовхнути дитину на розмову і базуватися не на якомусь контексті картини, тобто імені художника, році, коли вона була створена, а концентруватися на тому, що там зображено. Авторка книги вважає, що таке дуже прискіпливе оглядання дитині буде найцікавіше. І, фактично, коли художник щось малює, на його полотні немає нічого зайвого. Він або намалює, або не намалює взагалі. Кожна деталь в думці художника є важлива. Треба вміти очима це побачити. Авторка, Фрасуаза Барб-Галь, мистецтвознавець, ділить дітей на три вікових категорії і каже, що до кожної категорії є дуже цікавий підхід і можна говорити про картини чи скульптури, знаючи певні ознаки цих категорій. Ось ця книжка написана простою мовою, і має велику низку дитячих простих запитань і дорослих відповідей до них. Хоча такі відповіді насичені і мистецтвознавчим знанням, але оці загальні підказки можна використовувати будь-де. Ця книга буде цікавою дорослим, вона насамперед для дорослих.

Де брати час і де берете його ви?

У мене дуже насичений день, тому що крім звичайної буденної роботи і домашніх справ є діти. Я намагаюся якомога більше часу приділяти дітям. Я дуже люблю книгу Памели Дракерман, американської мами, яка написала книжку про французьке виховання. І, власне, Памела вводить термін “мама-таксі”. Французи дуже висміюють тих мам, які жертвують своїм приватним часом для того, щоб дитину звозити на гуртки, музику, зайняття окрім школи. Французам дуже важливий баланс, і коли дитячий час важливіший за дорослий, мама свій час віддає, щоб дитина розвивалась, таку маму називають “мама-таксі”. Я – класична “мама-таксі”. Я забираю дитину з садка і везу її на зайняття, фактично щовечора в будній день. Щоправда, я не класична “мама-таксі”, тому ща поки чекаю, намагаюсь бути з компютером: це час, коли я можу попрацювати. Це для нас теж час поговорити по дорозі, обговорити справи, бути в курсі того, що відбувається на зайняттях у донечки. То дуже важливо.
Я прихильник того, що з дитиною треба мати якомога більше спільних тем для розмови. По-перше, щоб дитина розвивалась. по-друге, показати, що ти проявляєш до неї певний інтерес, як мама, тобі важливі її справи.

А поки діти зайняті, я займаюсь різними проектами, працюю з музеями, організовую конференції і навчальні семінари. Я дуже багато працюю над тим, аби найти найкращі і найдоступніші методи, як розвивати дитяче творче мислення, критичне мислення, орієнтування в світі таке, якого бракує в школі.

sofia_ryabchuk02
З чого складається ваш день?

Я починаю ранок з води і з вправи з йоги: вона дуже динамічна і займає мало часу. А також з дітей, сніданку, з того, щоб їх відвезти на зайняття. А ще для мене дуже важливо в моєму робочому розпорядку – спільна вечеря вдома. Для мене дуже важливо, навіть коли це пізно, дочекатись чоловіка і разом повечеряти. Вечеря – це час для сімї. Діти допомагають розставити тарілки і вилки, я подаю вечерю. Це час, коли ми можемо відчути, що ми є один в одного.

Що, на вашу думку, є важливим у вихованні дітей?

Мені важливо, щоб діти мали у житті дві складові: це музика і спорт. Можна прожити життя, не знаючи музики, але це як позбавити себе чогось красивого.

Яка ваша улюблена книга?

Я не маю аж так багато часу на читання, тому більше читаю професійну літературу. Оскільки я зараз дуже активно займаюсь розвитком дитини, для мене книги з дитячого гармонійного розвитку номер один. І психологічні, і з розвитку творчого мислення, і впевненної в собі яскравої, успішної особистості (не в плані фінансової, а в плані щасливої) – то для мене найважливіша лектура. Дуже мені подобається книга Гіппенрейтер Юлії “Разговаривать с ребенком. Как?”. Ще порекомендую книгу Адель Фабер, Елейн Мазліш “Как говорить, чтобы дети слушали, и как слушать, чтобы дети говорили”, я теж її дуже люблю.

Що побажаєте гостям і вінничанам?

Я хочу побажати, щоб вінничани відчували себе тут теж так тепло і гостинно, як я почуваю себе.
Коли ти живеш в своїх буднях, багато гарних речей ти не помічаєш. Сьогодні у мене була дуже гарна прогулянка сонячним містом, я мала приємне спілкування з цікавими людьми. Бажаю вміти помічати ці речі і ними насолоджуватись.

Текст: Марина Прісняк
Фото: Таня Петрова
Розмова проходила в ресторанній залі Churchill-inn