Аня Вараниця

Ми влаштували з Анною Вараниця відверту та відкриту для усіх розмову-інтерв’ю. Я не стала готуватись заздалегідь, бо знала, що у цією театралки-режисерки імпровізація виходить довершено і завжди смачніше, аніж ретельно вивірена та підготовлена палітра запитань та ситуацій. Лиш тезисно і трішки в рамках.

Пора говорити.

 

М.П.: Розкажи про себе

А.В.: Сьогодні – гарний дівич-ранок у класній компанії. Я – режисер-постановник. Довгий період працювала в тележурналістиці, потім у мене була маркетингова діяльність. Але в мене все моє життя завжди були якісь такі театральні і творчі штуки просто в якості хоббі. Я уже встигла пожити в кільком містах України і повернутись до Вінниці. Тоді зрозуміла, що я так не можу – дуже хочу щось своє, і воно має бути творче. Тоді зявилася ідея створення проекту для молоді — соціально-інтерактивний театр. Я займалась підготовкою підлітків і на міські події ми ставили постановку соціального характеру. Наприклад, про проблему наркоманію — у формі танцю, поєднання вальсу і джаз-модерну) Придумувала і вміщувала туди все, що можна було вмістити. І якось поступово і поступово це переросло в повноцінну свою роботу, свій власний творчий проект та студію.

Зараз я ще – ведуча, пишу сценарії під замовлення, займаюсь акторською майстерністю, режисурою і працюю зі своїми театралами. Приблизно раз в три місяці ми ставимо постановки у галереї “Інтершик”. Ось нещодавно ми ставили постановку “Між нами сонце” – ліричну, про кохання двох людей, в Америці у 50-х роках. Незважаючи на всі незгоди, проблеми, обставини, незважаючи на те, яка пора року – між ними завжди було сонце, яке осяювало їхнє почуття.

Ще моєю віддушиною є створення різних красивих виробів. Пам”ятаю, завжди, коли мене запрошували або щось провести, або щось поставити – мені завжди хотілось якось або свій образ, або чийсь прикрасити, доповнити, щось кудись вліпити, вклеїти, додумати, переробити.

І, я ніколи не могла знайти того, що мені уявлялось. Я завжди маю в голові картинку, як все має бути. Тому, все почала робити сама. Ось це мій перший віночок в стилі бохо-шик.

Я дуже люблю якісь такі затишні штуки. Я маю прийти, і навколо себе все оздобити, оформити, доробити, заклеїти стіну метеликами або кольоровими стікерами з бажаннями.

Люблю випікати печиво. Так вчила мама. Вдама має пахнути випічкою.

М.П.: Розкажи про свої звички

А.В.: Я дуже люблю життя і осінь.  Зима завжди святково-затишна і домашня – це ковдра, какао, час випікати печеньки. Весна – це ковток повітря, літо – це драйв і нові знайомства. А осінь – це час прострації, тому що я горю. Природа ніби горить для мене – естетика жовто-багряного кольору – і я горю. І в мене з цим зявляється певна ейфорія. А ще, якось так склалось, що 1 вересня у мене відбуваються якісь тотальні зміни в житті. Я колись 1 вересня потрапила на телеканал “Віта”, наступного року переїхала в Київ, потім через рік теж 1 вересня – в Дніпропетровськ. Минулого року для себе втілила важливий життєвий етап.

М.П.: Монетизація: як поєднуєш і розділяєш творчість і бізнес

А.В.: В свій час життя мене забрало від мами і тата, кинуло по великим містам, де ти сама. То мене багато чому навчило. Відкривала я свою студію свідомо, тому що розуміла, що мені треба морально стати на ноги і стати сильнішою на побутовому життєвому плані. Поїздки і проживання в Києві, Дніпрі, Одесі  навчили мене раціональному мисленню і простому побутовому раціоналізму. Але після повернення додому я відкрила своє творче, внутрішнє, і поєдувала його з життєвим, що отримала з досвідом.

Я мала гарний досвід працювати на студії Довженка в Київі в травні. І ось на осінь мене запросили до них проводити майстер-класи по імпровізації. І знову осінь, і знову я в передчутті).

Я намагаюсь повністю викладатись і вкладатись в те, що я люблю, але й також цінити себе і розуміти, скільки себе віддаю і що за то маю ( емоції чи певні умови). Наше життя – це певний енергообмін. Ми віддаємо свою енергію та час, тому взамін ми теж маємо щось отримувати, аби не вигорати.

У мене немає рамок, та я не люблю крайнощів.

М.П.: Розкажи про свій сон

А.В.: Все буває по-різному) Інколи о 3 ночі пишеш-думаєш-твориш, а іноді хочеться лягти о 9). У мене є інша проблема ( або радість, я не знаю, як то назвати) – я жайворонок. Я встаю о 6-7, навіть якщо лягла о 4.

М.П.: Де починається твоя зона комфорту

А.В.: Може, якось банально, але там, де відгукується душа. Внутрішній імпульс дає зацікавленість більше дізнатися, самій спробувати або ще раз прийти, або ще раз людину послухати. Спершу має зачепити, а уже потім ти починаєш розуміти, чим воно тебе чіпляє.

А ходити, дивитись, знайомитись, пробувати треба. Бо як зрозуміти, що твоє, коли ти не маєш порівняння.

М.П.: Назви свою ванільну мрію і чоловічо-конструктивну

А.В.: Ванільна – хочу в Париж. А чоловічо-раціональна: легко відпускати – це одне, а от легко покидати – це зовсім інше. Моя внутрішня ціль – навчитися незвачаючи на мою імпульсивність доводити до кінця початі справи. Колись я хотіла поставити на ноги “ТТТ” і довести собі ж, що можна поєднувати свої відчуття, свою творчість, раціоналізм – створюючи власними силами свій простір.

М.П.: Що ти любиш читати?

А.В.: Я зараз перечитую оповідання Рея Бредбері, особливо люблю його “Кульбабкове вино”. Люблю романтизм і поезію срібної доби: Цветаєва, Ахматова – це таке моє. Люблю читати епістолярний жанр. Переписки Ремарка з Мерлін Дітріх – його муза, жінка всього його життя. Свій роман “Тріумфальна арка”  теж присвятив їй: строптивій та характерній жінці він навіть не міг перечити. І те, що не міг їй сказати (який докір чи невдоволення), він вписав у сценарій.

Або Маяковський і його Лілія Юріївна Брік. Він подарував їй каблучку з вигравіюваними на ній ініціалами: ЛЮБ – “Твоє ім”я для мене – це безкінечне ЛЮБ-ЛЮ”. Ось такі речі.

Люблю читати біографії відомих та визначних людей: вони спонукають, надихають.

М.П.: Розкажи про своє “люблю”

А.В.: Я люблю чорний чай з бергамотом та цукром. Він асоціюється у мене з ранком і затишком: я прокидаюсь, йду на кухню, заварюю його і п»ю біля вікна, за яким росте кущ шипшини. То якісь миті творення, а потім згадую, скільки в мене справ і біжу далі у своєму ритмі.

М.П.: Яка твоя Вінниця?

А.В.: Вінницю люблю всю) Для мене це місце щасливих людей і світлої енергетики. Я люблю воду, а тому проходити по київському або центральному мостах. А ще люблю район Поділля – він для мене домашній, де гуляють молоді сім”ї, молодь катається на роликах. А ще люблю висоту та тераси, затишні кав”ярні.

М.П.: Що ви плануєте з Танею Петровою?

А.В.: Імпульс – від мене, а ідею дала Таня. Надихнувшись Онукою та її кліпом “Відлік”, робимо творчу зйомку. Хочеться місських реалій, андеграунду, чогось епатажно-бунтівного у поєднані з мінімалістично-природніми нотками.

Більш детально: https://vk.com/newlookpetrova?w=wall26910860_5424%2Fall

А потім Аня з текстильного мішечка дала кожному витягти папірець з його щастям: віршованим, або в прозі,  в деталях або досить загально, та цілеспрямовано. Творча, справжня, амбітна і ніжна.

Фото. Таня Петрова

Локація: кав»ярня STARVIN COFFEE, Соборна 81.