Галина Дідківська для Амбітної і жінок, які вдома, зробила фотовиставку. В притаманному для неї стилі і смаку. Галя втримала і зберегла очі цих жінок, зустріч посеред міста з іншими, хто теж вдома, весь контекст домашньості і цієї важливої значимості.
В Амбітній Галя розмовляє через фото. Але ми трохи взяли слів з її сторінок, щоб показати, як вона думає і її цінності:
Дозволяти собі зникати із соцмереж, не публікувати нові роботи – то взагалі моя тема і я собі в цьому не відмовляю, бо все має бути по любові і бажанню Але якщо вже повертаюсь, то із собою приношу багато світлин чарівних жінок і їх маленьких історій.
Я знаю як важко зараз розібратися з власними бажаннями. Коли заглядаєш у свою прірву, а там лише темрява.
Проте, час важких випробувань виводить чесність із собою на новий рівень – поверхня більше не працює, копайте глибше, відчувайте тонше, звичка йти наосліп зараз не спрацює. Вловлюйте найменші імпульси, записуйте найдрібніші бажання в блокнот, щоб бачити, що вони є, а отже ви живі. Кажіть людям те, що хочете сказати. Являйте себе світові такими, якими ви є.
Зараз саме той час
Галина Дідківська / 0674500059
32 різні вінницькі жінки сиділи на терасі НУМО, розповідали свої історії і дарували одна одній щось, що залишиться в домі згадкою.
Так ми зробили домашній бранч. А зараз твориться народна фотовиставка.Ми не публікуємо фото в себе. Най кожна жінка сама то зробить. А ви, як побачите в мережах чб фото з тегом #ambitna_ВДОМА , знайте: перед вами одна з 32 історій єдиних в світі знімків жінок, які мали свою причину бути вдома.
Я мала змішані почуття, як починала рубрику ВДОМА. Дуже хотілось викричатись, що вдома – це коли ввечері в квартирі горить світло, а вранці дружина готує сирники для чоловіка і дітей. Інакше це буде не дім, а готель. І що в Вінниці зараз безпечно і контрольовано.
Тааааак хотілось голосно у всі вуха сказати, що це негоже залишати чоловіків і батьків, щоб бігти рятувати дітей. Сім’я – то коли всі вкупі і в радості, і в горі. Тааааак важливо було бути вдома. Щоб зустрічати нових людей, знов ходити десь на каву, манікюр і працювати на компанії, які любиш. Берегти і ділитись. Щоб ще більше любити і цінувати те, що маємо.
І так, для мене то досі про вірність, а не про вибір. І то про мій вибір вірності і дому. Хтось обережно приймав запрошення і розказував про свою причину залишитись вдома. Хтось, хто не в Ві, дарма писав з обуренням чи образами – я писала про свою відчуття, а не щоб осудити. Ми вдома, а ви вертайтесь – ми вас чекаємо. Ми всі стали ріднішими, ближчими. Он, ресторани вже давно свої літні майданчики повідкривали, компанії поперезапускались. Солі, правда, майже немає, і черги на бензин великі. Та це все дрібниці, коли всі вдома.
Оля Щербакова, дякую тобі за співавторство. У нас вийшло по-чесному.
Галю, від твоїх фото я плакала,
дівчата, які були на бранчі. Я вам так і не подякувала за тепло, подарунки і світло в ваших квартирах. ДЯКУЮ!
Марина Прісняк-Ряба , авторка вінницького домашнього проєкту на Амбітній.
Сам проект цілих 2 місяці був для мене великою опорою.
Спершу я була його учасницею – давала інтерв’ю. А потім на запрошення Марина Прісняк-Ряба стала співавторкою – запрошувала учасниць.
Зі зміною ролі змінилось і моє розуміння проекту. Спочатку для мене проект ВДОМА був про зроблений вибір їхати/лишитись і вірність своєму вибору, яким би він не був; про увагу і підтримку жінок, які зосталися в місті.
Проте з кожним прочитаним інтерв’ю учасниць я доходила думки, що насправді він про любов.
Апогеєм виразу цієї любові стала зустріч учасниць. Я слухала слова жінок і чудувалася тому, наскільки насправді важливу справу ми з Мариною робили цієї весни.
Стільки тепла, обіймів і любові, сконцентрованих в одному місці, я не бачила вже давно. Ми всі виявилися потужним джерелом взаємопідтримки одна для одної.
Гадаю, саме ця підтримка підживлює вогник, який горить у кожному нашому вікні. І завдяки їй ми кажемо тим, хто поїхав на фронт або в більш безпечну точку світу «Я тебе чекаю. ВДОМА».
… душевні цитати вінниччанок:
Дякую Всесвіту
та чарівним дівчатам, адже два тижні тому завдяки вам відбулася моя перша серйозна “вилазка в люди” з початку тих подій, які розділили моє життя та не лише моє на “до” та “після”.
Було по-справжньому тепло, щиро та до мурашок щемливо … Адже в кожної з нас є своя особлива і неповторна історія! Кожна із нас по своєму пережила найпекельніші та найстрашніші перші дні і навіть тижні війни…
Завдяки проекту “Вдома” я ще раз усвідомила, що я все зробила правильно, що не підірвалася та нікуди не поїхала. Не маю часу скиглити, тримаюся й далі, займаюся корисною справою
Дякую Галина Дидковская за фото світлиниТи фотографиня справжніх щирих емоцій!
І не скажу за всіх, але тут я побачила, що війна мене змінила… І мабуть таки, те, що нас не вбиває – робить сильніше!
Я зі своїми донечками продовжуємо й далі бути вдома
З вірою в ЗСУ, ПВО та в добрих, щирих людей
Lyudmila Moroz
Резонувати, відчувати, бути
…нереально чуттєвий проєкт, де про справжність ! Незабутні відчуття! #ambitna_ВДОМА
Авторка- Марішка Прісняк-Ряба, така оригінально-справжня
Фотограф- Галинка Дідківська, яка зуміла, зупинити час, відобразивши це у світлинах
Чи можна наразі радіти життю?
Впевнена потрібно , бо для мене:
Співчуття-це волонтерство
Учасність-пряма допомога
Патріотизм-любити Батьківщину не як землю пращурів , а як землю своїх дітей
Націоналізм-повага до мого народу , з повагою до всіх народів
Солідарність-спілкуватися українською, вивчати історію України
Світлана Пенькова
Кожен українець пірнув у темряву, щоб нести світло
нас на домашньому бранчі.на терасі в НУМО. який влаштувала засновниця проекту @marina_prisnyak з співавтором Ольгою Щербаковою.було 32-і вінницькі-берегині і кожна з нас розповідала свою причину бути вдома.та насправді нас мільйони)
ми обмінювалися обіймами, щирими посмішками, відвертими емоціями та подарунками на згадку))
-“Дякую! Anna Biloshytska ka за чудову книгу Хорхе Букай “Море егоїста”)”
-” Дякую! Галина Дидковская за надзвичайно чуттєві, проникливі та с’яючі фото))) які ми багатогранні*)
-“Дякую! Марина Присняк-Ряба та співавтору Ользі Щербаковій за чудовий проект та чесність)”
100 днів в моїй країні клята Війна!
100 днів я залишаюсь вдома, але не відчуваю тих почуттів які були раніше. Не зустрічаю тих людей, яким посміхалась у відповідь.
Я переїздила в інше місто на 1,5 місяці і це дууже не просто, але уявляю той відчай, який переживають усі хто виїхав за кордон!!
І от пару тижнів тому, відбулась зустріч на якій 32 жінки-берегині, змогли поділитись своїми емоціями і тим чому – залишились ВДОМА.
Поділилась і я, хоча вже дуже довго мені ніби відняло мову і я просто не могла видавити із себе хоч пару речень, особливо на аудиторію…як колись… до війни :((
ОБІЙМАТИСЬ!! Найбільше що хотілось робити при зустрічі!
До кожного знайомого обличчя хотілось БІГТИ і ОБІЙМАТИ!!
Кричати – я ТУТ, я ЖИВА!
Ми один в одного є!Як добре що … ТИ … Є!
Саме так, щиро, від глибини душі, хоч на пару секунд при зустрічі мовчки обіймали один одного!
Дякую, за ці емоції дорогі дівчата @shcherbakova_olh @marina_prisnyak @didkovskaya_foto
Тепер у мене є свій прапор України
від Lyudmila Moroz і приємні спогади про обійми чудових жінок з теплої зустрічі, створеною Марина Прісняк-Ряба
32 різні долі, різні люди , з різними поглядами на життя, але з однією ціллю –
жити вдома, в мирі , без війни
, зустрілись на терасі НУМО, розповідали свої історії і дарували одна одній щось, що залишиться в домі згадкою.
Дякую Марисі за запрошення на такий чудовий бранч!
А зараз твориться народна фотовиставка. Бо фотографка Галина Дідківська втримала і зберегла очі цих жінок, саму зустріч, весь контекст домашньості і цієї важливої значимості.
А ви, як побачите в мережах чб фото з тегом #ambitna_ВДОМА , знайте: перед вами одна з 32 історій єдиних в світі знімків жінок, які мали свою причину бути вдома.
Вдома допомогають стіни.
І ти допомогаєш тим стінам не втратити душевне тепло, вберегти дух.
І коли твоя батарейка трішки “сідає”, домашня зустріч #ambitna_ВДОМА ,яку влаштували Марина Присняк-Ряба та Ольга Щербакова – це саме, те, що потрібно -щиро, відверто, тепло.
Я вдома.
Мені часом дивно. Часом – страшно. Сумно. Та часом весело, цікаво і смішно, щиро і щемливо. Тепло. Часом дощить не лише з неба, а й в душі. Іноді-всередині гремить і лютує гроза. Але, я-вдома.
Іноді-плачу. Я правда не вмію нормально плакати. Я створена так, що збираюсь до купи в стресових ситуаціях, і лиш по її закінченні можу дати собі слабину, і розревітись взахльоб, розтираючи туш. Ми зараз усі-мобілізовані. Кожен на своєму місці. 101 день. 8 років і 101 день. Багато століть. Ми ведемо війну з Темрявою, яка забула що Темрява-то лиш мало Світла.
Хочеться зберегти Світло в собі.
Й підтримати Світло в тих, хто поруч.
Я відчуваю себе замороженою ще тим, лютневим Сонцем. Певно би зовсім замерзла, аби не свої люди. Дякую
Дивуйте. Сяйте. Любіть. Живіть. Обіймайте.
Сотий день вдома.
Скільки всього довелось пережити, щоб не змінити це рішення.
Дякую нашим Воїнам світла!
Переможемо
Всі ці фото є частиною народної фотовиставки від Галини Дідківської в рамках проекту #ambitna_ВДОМА.
Народна – бо створена жінками Вінниці.
20 червня 2022.
Ми вдома. А проект оголошуємо закритим – на сьогоднішній день він виконав свою місію.