Галина Дідківська для Амбітної і жінок, які вдома, зробила фотовиставку. В притаманному для неї стилі і смаку. Галя втримала і зберегла очі цих жінок, зустріч посеред міста з іншими, хто теж вдома, весь контекст домашньості і цієї важливої значимості.

В Амбітній Галя розмовляє через фото. Але ми трохи взяли слів з її сторінок, щоб показати, як вона думає і її цінності:

Дозволяти собі зникати із соцмереж, не публікувати нові роботи – то взагалі моя тема і я собі в цьому не відмовляю, бо все має бути по любові і бажанню 😉 Але якщо вже повертаюсь, то із собою приношу багато світлин чарівних жінок і їх маленьких історій.

Я знаю як важко зараз розібратися з власними бажаннями. Коли заглядаєш у свою прірву, а там лише темрява.

Проте, час важких випробувань виводить чесність із собою на новий рівень – поверхня більше не працює, копайте глибше, відчувайте тонше, звичка йти наосліп зараз не спрацює. Вловлюйте найменші імпульси, записуйте найдрібніші бажання в блокнот, щоб бачити, що вони є, а отже ви живі. Кажіть людям те, що хочете сказати. Являйте себе світові такими, якими ви є.

Зараз саме той час 🖤

Галина Дідківська / 0674500059

32 різні вінницькі жінки сиділи на терасі НУМО, розповідали свої історії і дарували одна одній щось, що залишиться в домі згадкою.

Так ми зробили домашній бранч. А зараз твориться народна фотовиставка.Ми не публікуємо фото в себе. Най кожна жінка сама то зробить. А ви, як побачите в мережах чб фото з тегом #ambitna_ВДОМА , знайте: перед вами одна з 32 історій єдиних в світі знімків жінок, які мали свою причину бути вдома.

Я мала змішані почуття, як починала рубрику ВДОМА. Дуже хотілось викричатись, що вдома – це коли ввечері в квартирі горить світло, а вранці дружина готує сирники для чоловіка і дітей. Інакше це буде не дім, а готель. І що в Вінниці зараз безпечно і контрольовано.
Тааааак хотілось голосно у всі вуха сказати, що це негоже залишати чоловіків і батьків, щоб бігти рятувати дітей. Сім’я – то коли всі вкупі і в радості, і в горі. Тааааак важливо було бути вдома. Щоб зустрічати нових людей, знов ходити десь на каву, манікюр і працювати на компанії, які любиш. Берегти і ділитись. Щоб ще більше любити і цінувати те, що маємо.

І так, для мене то досі про вірність, а не про вибір. І то про мій вибір вірності і дому. Хтось обережно приймав запрошення і розказував про свою причину залишитись вдома. Хтось, хто не в Ві, дарма писав з обуренням чи образами – я писала про свою відчуття, а не щоб осудити. Ми вдома, а ви вертайтесь – ми вас чекаємо. Ми всі стали ріднішими, ближчими. Он, ресторани вже давно свої літні майданчики повідкривали, компанії поперезапускались. Солі, правда, майже немає, і черги на бензин великі. Та це все дрібниці, коли всі вдома.

Оля Щербакова, дякую тобі за співавторство. У нас вийшло по-чесному.
Галю, від твоїх фото я плакала,
дівчата, які були на бранчі. Я вам так і не подякувала за тепло, подарунки і світло в ваших квартирах. ДЯКУЮ!

Марина Прісняк-Ряба  , авторка вінницького домашнього проєкту на Амбітній.


Сам проект цілих 2 місяці був для мене великою опорою.

Спершу я була його учасницею – давала інтерв’ю. А потім на запрошення Марина Прісняк-Ряба стала співавторкою – запрошувала учасниць.

Зі зміною ролі змінилось і моє розуміння проекту. Спочатку для мене проект ВДОМА був про зроблений вибір їхати/лишитись і вірність своєму вибору, яким би він не був; про увагу і підтримку жінок, які зосталися в місті.

Проте з кожним прочитаним інтерв’ю учасниць я доходила думки, що насправді він про любов.

Апогеєм виразу цієї любові стала зустріч учасниць. Я слухала слова жінок і чудувалася тому, наскільки насправді важливу справу ми з Мариною робили цієї весни.

Стільки тепла, обіймів і любові, сконцентрованих в одному місці, я не бачила вже давно. Ми всі виявилися потужним джерелом взаємопідтримки одна для одної.

Гадаю, саме ця підтримка підживлює вогник, який горить у кожному нашому вікні. І завдяки їй ми кажемо тим, хто поїхав на фронт або в більш безпечну точку світу «Я тебе чекаю. ВДОМА».

Olha Shcherbakova 

… душевні цитати вінниччанок:

Дякую Всесвіту

та чарівним дівчатам, адже два тижні тому завдяки вам відбулася моя перша серйозна “вилазка в люди” з початку тих подій, які розділили моє життя та не лише моє на “до” та “після”.

Було по-справжньому тепло, щиро та до мурашок щемливо … Адже в кожної з нас є своя особлива і неповторна історія! Кожна із нас по своєму пережила найпекельніші та найстрашніші перші дні і навіть тижні війни…

Завдяки проекту “Вдома” я ще раз усвідомила, що я все зробила правильно, що не підірвалася та нікуди не поїхала. Не маю часу скиглити, тримаюся й далі, займаюся корисною справою💙💛

Дякую Галина Дидковская за фото світлини💗Ти фотографиня справжніх щирих емоцій!

І не скажу за всіх, але тут я побачила, що війна мене змінила… І мабуть таки, те, що нас не вбиває – робить сильніше!

Я зі своїми донечками продовжуємо й далі бути вдома 🇺🇦🏠

З вірою в ЗСУ, ПВО та в добрих, щирих людей
Lyudmila Moroz


Резонувати, відчувати, бути

…нереально чуттєвий проєкт, де про справжність ! Незабутні відчуття! #ambitna_ВДОМА
Авторка- Марішка Прісняк-Ряба, така оригінально-справжня❤️
Фотограф- Галинка Дідківська, яка зуміла, зупинити час, відобразивши це у світлинах❤️‍🔥

Чи можна наразі радіти життю?
Впевнена потрібно , бо для мене:
Співчуття-це волонтерство
Учасність-пряма допомога
Патріотизм-любити Батьківщину не як землю пращурів , а як землю своїх дітей
Націоналізм-повага до мого народу , з повагою до всіх народів
Солідарність-спілкуватися українською, вивчати історію України
Світлана Пенькова


Кожен українець пірнув у темряву, щоб нести світло


нас на домашньому бранчі.на терасі в НУМО. який влаштувала засновниця проекту @marina_prisnyak з співавтором Ольгою Щербаковою.було 32-і вінницькі-берегині і кожна з нас розповідала свою причину бути вдома.та насправді нас мільйони)

ми обмінювалися обіймами, щирими посмішками, відвертими емоціями та подарунками на згадку))

-“Дякую! Anna Biloshytska ka за чудову книгу Хорхе Букай “Море егоїста”)”
-” Дякую! Галина Дидковская за надзвичайно чуттєві, проникливі та с’яючі фото))) які ми багатогранні*)
-“Дякую! Марина Присняк-Ряба та співавтору Ользі Щербаковій за чудовий проект та чесність)”

Tatiana Petrushyna


100 днів в моїй країні клята Війна!

100 днів я залишаюсь вдома, але не відчуваю тих почуттів які були раніше. Не зустрічаю тих людей, яким посміхалась у відповідь.
Я переїздила в інше місто на 1,5 місяці і це дууже не просто, але уявляю той відчай, який переживають усі хто виїхав за кордон!!
І от пару тижнів тому, відбулась зустріч на якій 32 жінки-берегині, змогли поділитись своїми емоціями і тим чому – залишились ВДОМА.
Поділилась і я, хоча вже дуже довго мені ніби відняло мову і я просто не могла видавити із себе хоч пару речень, особливо на аудиторію…як колись… до війни :((
ОБІЙМАТИСЬ!! Найбільше що хотілось робити при зустрічі!
До кожного знайомого обличчя хотілось БІГТИ і ОБІЙМАТИ!!
Кричати – я ТУТ, я ЖИВА!
Ми один в одного є!Як добре що … ТИ … Є!
Саме так, щиро, від глибини душі, хоч на пару секунд при зустрічі мовчки обіймали один одного!
Дякую, за ці емоції дорогі дівчата @shcherbakova_olh @marina_prisnyak @didkovskaya_foto

Юлія Вакула


Тепер у мене є свій прапор України

від Lyudmila Moroz і приємні спогади про обійми чудових жінок з теплої зустрічі, створеною Марина Прісняк-Ряба

Юлия Светлова


32 різні долі, різні люди , з різними поглядами на життя, але з однією ціллю –

жити вдома, в мирі , без війни

, зустрілись на терасі НУМО, розповідали свої історії і дарували одна одній щось, що залишиться в домі згадкою.

Дякую Марисі за запрошення на такий чудовий бранч! ❤️

А зараз твориться народна фотовиставка. Бо фотографка Галина Дідківська втримала і зберегла очі цих жінок, саму зустріч, весь контекст домашньості і цієї важливої значимості.

А ви, як побачите в мережах чб фото з тегом #ambitna_ВДОМА , знайте: перед вами одна з 32 історій єдиних в світі знімків жінок, які мали свою причину бути вдома.

Іванна Лукашенко


Вдома допомогають стіни.

І ти допомогаєш тим стінам не втратити душевне тепло, вберегти дух.

І коли твоя батарейка трішки “сідає”, домашня зустріч #ambitna_ВДОМА ,яку влаштували Марина Присняк-Ряба та Ольга Щербакова – це саме, те, що потрібно -щиро, відверто, тепло.

Irina Dyadikova


Я вдома.

Мені часом дивно. Часом – страшно. Сумно. Та часом весело, цікаво і смішно, щиро і щемливо. Тепло. Часом дощить не лише з неба, а й в душі. Іноді-всередині гремить і лютує гроза. Але, я-вдома.

Іноді-плачу. Я правда не вмію нормально плакати. Я створена так, що збираюсь до купи в стресових ситуаціях, і лиш по її закінченні можу дати собі слабину, і розревітись взахльоб, розтираючи туш. Ми зараз усі-мобілізовані. Кожен на своєму місці. 101 день. 8 років і 101 день. Багато століть. Ми ведемо війну з Темрявою, яка забула що Темрява-то лиш мало Світла.

Хочеться зберегти Світло в собі.

Й підтримати Світло в тих, хто поруч.

Я відчуваю себе замороженою ще тим, лютневим Сонцем. Певно би зовсім замерзла, аби не свої люди. Дякую🤗❤️

Дивуйте. Сяйте. Любіть. Живіть. Обіймайте.

Діана Кравчук


Сотий день вдома.


Скільки всього довелось пережити, щоб не змінити це рішення.
Дякую нашим Воїнам світла!
Переможемо 🇺🇦

Katerina Kalashnikova 


Всі ці фото є частиною народної фотовиставки від Галини Дідківської в рамках проекту #ambitna_ВДОМА.
Народна – бо створена жінками Вінниці.


20 червня 2022.
Ми вдома. А проект оголошуємо закритим – на сьогоднішній день він виконав свою місію.