Коли на 41-й день створювала рубрику про Вінницю, дуже хотіла показати тих жінок, які залишились вдома, щоб бути тилом. Які з-поміж страху і дітей вибрали разом з ними бути опорою для міста і своїх чоловіків та батьків. Вони (ми) опанували паніку, зорієнтувались в просторі і стали щось робити для перемоги.
Уже сьогодні, коли війні 68 днів, я розумію, що ВДОМА – то ширше, ніж в місті. То про “в Україні”. Спостерігати і проживати – то різні речі. Коли ти проживаєш все: тривоги, сирени, страх за дітей, ракетні обстріли, дефіцит солі-сну-звичок, біль, смерті. Як бачиш очі тих, хто рятується в твоєму місті і чуєш тих, хто вперше почав свідомо розмовляти українською. Коли знаходиш бронежилет чи перекидаєш кошти колезі, який на фронті. Коли віддаєш свій одяг. Коли в монастир печеш паски. Або взагалі – коли печеш аж три види пасок, щоб вдома було смачно у свято: на віденському тісті, королівську на жовтках і шоколадно-горіхову. Коли дипломатичні зміни ти теж відчуваєш на собі. 
То про моменти становлення нас і країни. 
Разом. В країні. Поруч. Всупереч.
Ми просимо допомогу. А значить маємо бути тут, вдома в країні чи своєму місті, якщо то безпечно. Щоб не хтось за нас зробив мир і порядок, а допоміг НАМ те все вибороти, перемогти і налагодити.
Ми хочемо мати міцні сім’ї і родини – їх створюють разом і вдома.
Ми прагнемо до партнерства, єдності – цього можна досягти лише спільно вкладаючи.
А ще…. щоб дім був ДОМОМ, в ньому обов’язково має хтось жити. Інакше він перетвориться просто на кусок бетону й цегли, в якому немає душі.

Тож рубрика ВДОМА – то про жінок-берегинь Вінниці і свого дому. Саме ці жінки оберігають, наповнюють і чекають.

Марина Прісняк-Ряба,
репутаційна маркетолог та автор рубрики ВДОМА

~~~~~

На початку квітня я пристала на запрошення Марини дати інтерв’ю в рубрику «Вдома». Для мене воно було про підтримку жінок, які залишились вдома, про увагу до них (нас), про вірність своєму вибору і опорність у ситуації, коли, здається, земля йде з-під ніг. Мені хотілося сказати вінничанкам «Я тут, я теж із вами» і почути те саме у відповідь. А потім склалося так, що я стала співавтором рубрики, рекомендуючи до неї учасниць і запрошуючи їх. Я почала читати їхні відповіді, репліки і їхню вдячність за запрошення.

І зараз для мене ця рубрика про дві речі: про видимість і про любов.

Видимість в тому, що кожна з нас у тексті стверджує «Я є, я тут, це я». І це важливо. Ми, жінки, маємо триматися разом. Любов у тому, що кожна на своєму місці робить щось, що наближає нашу спільну перемогу. І кожна береже в собі ту любов, красу і те тепло, до яких із часом повернуться і наші захисники та захисниці з фронту, і наші співвітчизники, які виїхали з міста або з України.

Ольга Щербакова,
адвокат та співавтор рубрики ВДОМА


Право кожної зробити свій вибір: бути вдома, допомагати з-за кордону, просто перечекати весь цей страх десь. Ця рубрика жодним чином не аналізує інші поведінки. Але так ми об’єднуємо тих, для кого ВДОМА – це більше про людей і взаємини, а не місце з меблями та гардеробом. 

Ти є? Ти в Вінниці? Або десь в іншому місті але хочеш розповісти свою історію? Пиши нам в мережах або на пошту m.prisnyak@gmail.com