Христина Дерега

Христина
Дерега

Вона розвиває власну справу, підтримує жінок-підприємиць, серфить і вірить у потужність м’якої сили.Христина розповідає, чому підтримка — це вибір, як виглядає відповідальність у моменті страху, і чому варто ділитись навіть тим, що ще тільки визріває.

Львів

Ми маємо те, на що наважилися. На що Ти наважилися у своєму житті, і як це змінило ТЕБЕ?

Мені здається, загалом моє життя складається з щоденного “наважилась”. Тобто, це не про якесь одне рішення.

Ось, наприклад, 13 років тому я наважилась стати підприємницею — і цей шлях досі триває. Поки що вже не уявляю себе в іншому амплуа. Хоча ніколи не зарікаюсь, але це, мені здається, вже частина мене.

І взагалі, я завжди кажу, що підприємництво — це така… скажімо… справа, яку обирають люди, які хочуть продовжувати грати в ігри у дорослому віці. Бо це щоденні виклики, щоденні задачі, які треба вирішувати. І постійно перед тобою стоїть завдання: як вийти на новий рівень свого розвитку.

Також — з того, на що наважилась, і це теж дуже мене ілюструє: я все життя мріяла спробувати серфінг. Але дуже боялася глибини і не вміла плавати. І ось — у 27 років я навчилася плавати. А тепер серфінг — це одне з моїх хобі. Я вже серфила на чотирьох океанах.

Для мене дуже цінно бути серед людей, із якими можна ділитися — і не очікувати нічого навзаєм. Я завжди намагаюся створювати простори, де комфортно. Де можна поставити будь-яке запитання й не боятися здатися недосвідченим чи незручним. Бо я сама свого часу дуже цінувала такі середовища. І тепер, коли можу, створюю їх для інших: у команді мого бренду, із підприємницями на курсі NOM, де я зараз є менторкою чудових жінок і, навіть, в особистій комунікації.

У роботі я не просто ставлю завдання — мені важливо ділитися логікою, баченням, ціллю. Пояснити напрямок. А далі — кожен обирає свій шлях, свої інструменти. Я вірю в відповідальність і свободу одночасно. І в те, що теплі спільноти можуть бути дуже дієвими.

Мені щиро хочеться, щоб люди навколо відчували підтримку. Щоб знали: можна прийти, запитати, обговорити, покреативити разом — і тебе не засудять. Це не про героїзм чи жертовність. Це про щирість. І про бажання робити разом трохи більше, ніж кожен міг би сам.

ЩО Є ПІДТРИМКОЮ?

Загалом підтримка — це люди, які мене оточують. Я завжди погоджуюсь із фразою, що твої п’ять найближчих людей — це і є ти.

Нещодавно я їздила на грантову програму в Стенфорд для українських підприємців. І це дуже цінний досвід, бо там я відчула величезну підтримку та тепло від підприємців, деякі з яких мають в рази масштабніші бізнеси, ніж я. Підтримуюче оточення – дуже важливе. Вдома, на роботі, поза ними.

Там я зустріла 40 людей, з якими можна створювати неймовірні проєкти. Але однією з найближчих підтримок, звичайно, є моя родина. Мій чоловік, який завжди підтримує всі мої шалені ідеї й нові починання. А також батьки, які з дитинства мені казали: те, що можна уявити у своїй голові, — це реально. От якось так.

У мене є така кумедна історія з дитинства. Я, в принципі, моментами була досить сором’язливою, особливо щодо сторонніх. І от ми з мамою ходили в McDonald’s, і мені не дали цукру до чаю. Я хотіла, щоб мама пішла і принесла. Мені тоді було не так багато років. Вона каже: “Ні-ні, я не піду. Мені важко, я не можу. Йди сама”.

Це простий випадок, але ілюстрація того, як мене виховували — навчити самостійності.

Я нещодавно була на тренінгу з лідерства, і там ми обговорювали, якими якостями має бути наділена доросла людина — дорослий син чи донька, 25 років, наприклад. Там уже почали жартувати: купити будинок батькам, забезпечити себе. Але одна з основних якостей, яку ми виділили, — це самостійність.

Бо навколо неї — дуже багато важливих рис: уміння приймати рішення, подбати про себе, подбати про інших. Це таке глибинне поняття.

Чим Ти займаєШся і чому саме це стало ТВОЇМ вибором?

Я вже 13 років підприємиця. Мій шлях почався із сімейного бізнесу з чоловіком, який, власне, і поставив мене на цей шлях — показав, як можна по-іншому дивитися на світ.

У нас був власний спортивний клуб: тренування з карате — бо мій чоловік майстер спорту — і фітнес для жінок. Ми пропрацювали 8 років і зрештою продали клуб нашій тренерці, яка була з нами з самого початку.

Також маю досвід запуску онлайн-освіти — як маркетологиня, стратегиня, продюсерка. А вже дев’ятий рік моя основна справа — це бренд шкіряних аксесуарів Jungle. Ми виготовляємо все у Львові й відправляємо по всьому світу. Наші клієнти — з 50 країн.

Робимо все: від тревел-аксесуарів, косметичок, обкладинок на документи, органайзерів, чохлів на техніку, гаманців — до аксесуарів для собак. Ми кажемо, що допомагаємо людям дарувати подарунки, які змушують сказати «вау», — подарунки, про які справді потурбувалися.

Працюємо як для B2C — кінцевих споживачів, так і для B2B — корпоративного сегменту. В нашому портфоліо є клієнти, якими пишаємося: Maybelline, Sony, Clarins, Join Up! і багато українських компаній з різних сфер. Ми допомагаємо їм створювати ідеальні подарунки для клієнтів, команд, партнерів або ж якісний брендований мерч.

Почалося все з моєї любові до подорожей. Наші аксесуари надихали на мандри. Але зовнішні обставини змушують трансформуватись — і людей, і бізнеси. Коли прийшов ковід, тревел-аксесуари нікому не були потрібні. Ми адаптувалися: додали нові напрямки, зокрема аксесуари для собак — вони нас буквально врятували в той період.

Після початку повномасштабного вторгнення теж довелося шукати нові шляхи. Протягом останніх трьох років активно розвиваємо корпоративний напрям — це дає більше стабільності. Бо святкувань, подорожей, приводів стало менше, а ми все одно хочемо залишатися у моменті потреби й бути корисними.

Одна з наших цінностей — адаптивність. Ми завжди шукаємо можливості й готові змінюватися.

Після програми в Стенфорді в мене народилася ідея технологічного стартапу. Поки що це на етапі розробки, але суть така: персональний тревел-консьєрж, який допомагатиме швидко знаходити локальні перлини в будь-якій точці світу — з урахуванням твого типу особистості, настрою, ситуації. І все це — красиво, легко й швидко.

ШКІРЯНІ АКСЕСУАРИ | ПОДАРУНКИ

Одне з найважливіших, що я зрозуміла після початку повномасштабного вторгнення, — це те, що соціальна складова не є винятково обов’язком великого бізнесу.

Тому що коли є ресурс, є можливість — можна створювати великі проєкти й робити вплив. Але мені здавалося, що це не на часі для нашого масштабу. Аж поки… Аж поки не настав лютий 2022-го. У моїй голові — і в соціальній бульбашці — це стало обов’язком кожного українського підприємця: мати соціальний вплив. Створювати значення, не лише генерувати прибуток.

Ми почали активно працювати в цьому напрямку. Створюємо постійні проєкти — більші або менші за масштабом, але для мене важливо говорити про це вголос. Не боятися, що наші ініціативи менші, ніж у гігантів. Бо як і маленькі донати, так і невеликі проєкти в сукупності творять великий результат.

Один із наших основних напрямів — підтримка ЗСУ. Ми створюємо благодійні аксесуари, 100% з продажу яких передаємо на допомогу. Робимо благодійні аукціони, долучаємось до інших ініціатив партнерами — як продуктово, так і інформаційно.

Для мене колаборації мають величезну силу. Бо ресурс — час, гроші — завжди обмежений. Але коли з’являється довіра й партнерство, можна створювати щось більше.

Ще один вектор, який для мене дуже важливий, — підтримка жінок і жіночого підприємництва. Я менторка на курсі NОМ Лєри Бородіної. Ми також робили колаборацію з програмою Wowoman: створили спеціальну косметичку, частину з продажів якої спрямували у фонд гранту. Зібрали 20 000 гривень і передали їх учасниці, яку я обрала — вона купила швейну машинку й запустила власний цех.

Також долучаємось до ініціатив, пов’язаних зі здоров’ям. Підтримували вечір для жінок, які хворіють на рак. Були партнерами Дня донора у Львівському медичному центрі — дарували подарунки тим, хто здавав кров, разом із «Агентами крові». Нам важливо підтримувати не лише матеріально, а й змінювати наратив — наприклад, розвіювати міфи про донорство.

Як Ти відчуваєШ, що ТВОЯ справа має значення?

Є кілька важливих аспектів.

По-перше — це коли бачиш, як твої ідеї матеріалізуються і викликають відгук у людей. Коли клієнти повертаються, дякують, коли подарунок справді потрапив у точку.

По-друге — команда. Люди навколо, які не просто хочуть відпрацювати й піти додому, а горять ідеєю, готові брати на себе відповідальність, змінюватись, приймати нові виклики. Я люблю працювати з тими, кому можна задати напрямок — і вони вже самі шукають шлях, яким зможуть реалізувати обговорені цілі. Коли в них горять очі — це і є значення.

Ну і, звичайно, третє — це вплив. Можливість змінювати ринок, задавати тренди, створювати проєкти з соціальним змістом. Ми хочемо мати не лише фінансові результати, а й змінювати сфери, які нам важливі: цінності, суспільство.

Яку пораду Ти б дали тим, хто хоче "так як Ти"?

Якщо говорити про конкуренцію — я вірю, що тренд наступних десятиліть — це кооперація, а не боротьба. Я завжди за те, щоб схожі гравці ринку об’єднувались, ділились досвідом. Клієнтів достатньо на всіх. А рости разом і підсилювати сферу значно ефективніше, ніж боротися за кожну гривню.

Я також не боюся ділитися. Бо класні ідеї виникають у багатьох. Але реалізація завжди попереду. І те, що ти почув, — ще не означає, що ти реалізуєш. У мене таке часто буває: бачу новий проєкт і думаю — “О, у мене ж теж така ідея була”.

Якщо все тримати в секреті, нічим не ділитись — то й ззовні нічого не отримаєш. Мені близька концепція взаємообміну: ділитися досвідом, підсилювати одне одного. А не ховатися за чотири стіни й сидіти у своїй зашореності.

Бути українкою — про що це?

Я думаю, ми зараз перебуваємо в процесі пошуку нової ідентичності. Становлення.

Для мене бути українкою — це пишатися тим, що я українка. І створювати такий вплив, який стане частиною рівняння: «українець дорівнює інновація». Проєкти, продукти, ідеї, що змінюють індустрії, вражають світ.

Я мрію, щоб так нас ідентифікували. Бо колись, коли я в 18 років поїхала за програмою Work and Travel — ніхто не знав, що таке Україна. Більшість вважала нас частиною Росії. А тепер… Тепер світ орієнтується: де Київ, де Львів, де Одеса. І вже асоціює нас із витримкою, боротьбою, виборюванням своєї ідеї.

Хочеться, щоб наступний етап був про нашу цінність. Щоб світ побачив, що тут — круті люди, здатні на глобальні впливи. Щоб «українець» означало: той, хто створює майбутнє. Той, хто змінює.

як ти проявляєш гідність у щоденному житті

Перше, що спадає на думку, — це лютий-березень 2022-го. Коли все було незрозуміло. І, чесно, здавалося: ну кому зараз потрібні подарунки? Хто буде щось замовляти?

Але 24 лютого ми прийшли в офіс — треба було узгодити з людьми, чи відправляємо щось, чи ні. І я побачила, що половина колективу вже на виробництві — працюють. Бо мали віддати велике корпоративне замовлення.

Кілька днів ми не працювали. Але як тільки запустилися міжнародні відправки — ми знову стали до справи. Хоч думки були інші: може, треба все зупинити, піти волонтерити, відкласти бізнес. Але прийшло розуміння: в мене є команда. І їм важливо мати роботу. Забезпечувати себе, сім’ю.

Оце — відповідальність. І це, як на мене, й є про гідність. Про стати в моменті й зробити те, що треба, — навіть коли все довкола тримається на страху.

Про безбар’єрність і доступність

На даний момент у нас немає фізичних просторів, крім виробництва. Хочеться й там облаштувати його відповідно — але не буду приховувати, поки що ми нічого такого не зробили.

Проте розумію, що це дуже важливо. І це не лише про пандуси — хоча вони, звісно, мають бути. Але коли глибше занурюєшся в тему, то розумієш, скільки там нюансів: яке має бути паркомісце, зокрема інвалідне — воно повинно бути ширшим. Якого розміру мають бути туалети, як до них дістатись. Це справді багато роботи.

І, мабуть, перший крок до якісних змін у ставленні суспільства до питання безбар’єрності – це просвіта.

Зараз багато хто це вже робить. Є експерти з безбар’єрності, які проводять ефіри, діляться знаннями, пояснюють. Наприклад, учора на радіо «Сковорода», куди я прийшла на інтерв’ю до Дня донора, мені розповіли, що в них є експертка з безбар’єрності. Вона регулярно виходить в ефіри, розповідає, просвітницьки працює з аудиторією.

І це теж — про гідність. Про психологічне сприйняття людей такими, якими вони є. Про виховання дітей у такому світогляді. Про те, щоб зробити світ більш відкритим і людяним.

Тому для себе я розумію: хочу краще розібратись у темі. І не просто знати, а створювати свій вклад у безбар’єрність. Хоч зараз я тільки на етапі вивчення — але це важливо.

Я навчаю команду, що ми не стоїмо один проти одного — не ми тут, клієнт там, а ми на одному боці. І є проблема, яку треба вирішити. Ми — не навпроти людини, ми з нею.

Маємо навчитись приймати досвід, визнавати помилки, якщо вони трапляються, і запитувати себе: що ми можемо зробити, аби це не повторилось? Бо доводити, що ти правий, — це програшна стратегія. Це не веде нікуди.

А от знайти спільне рішення — це і є крок до довіри. І це вже про глибше — про безбар’єрність у комунікації, у ставленні.

— Справжня безбар’єрність — це коли ніхто не помічає, що вона потрібна, правда?

— Так. Коли вона настільки інтегрована, що є частиною нормального життя. Коли всі учасники суспільства — незалежно від обставин — почуваються комфортно, можуть задовольнити свої потреби.

Так виглядає безбар’єрність у ідеальному світі. Так, ідеалу досягти складно. Але прагнути — треба. Робити все, аби кожному було зручно. І щоб про повагу не треба було говорити вголос — бо вона вже присутня в усьому, що ти створюєш.

Як вдається перетворювати ідеї в сміливі ідеї, і в реальність?

Ідеї приходять 24/7. У подорожах, на прогулянці, під час фільму. І це такий побічний ефект підприємництва — все, що бачиш, одразу намагаєшся перенести на свою справу.

Іноді треба навпаки — вимикати мозок. Але я вважаю, що його ще й треба регулярно вивантажувати. Я зберігаю ідеї або в спілкуванні з ШІ, або у своєму Telegram-каналі, де я сама з собою розмовляю. Там більше нікого нема.

Потім я сідаю й розбираю: що з цього хочу реалізувати зараз, що — пізніше. Далі — йду до команди. Виношу ідею. І починаємо шлях.

Як продовжувати навіть кОли здається, що все нереально

Для мене працює метод маленьких кроків. Продовжувати. Робити хоча б щось. Якщо не можеш іти — лежи в напрямку мрії.

Найважче — не почати. А продовжити. І от саме в цьому «продовжити» щодня — і є сила. Бо якщо дивитися в розрізі року, то маленькі щоденні кроки складаються в гігантський результат.

Звісно, не все можливо робити в задоволення. Але я — адептка яскравих емоцій. Люблю відчуття життя: смачна їжа, гарний краєвид, час із рідними, улюблена справа.

І хоча не завжди є натхнення — є дисципліна. Є дні, коли його немає, але треба продовжувати. І водночас — робити буденні справи радісними. Так, щоб відчути: живеш.

Знайти заняття, яке запалює очі. Яке дарує натхнення — не щохвилини, але часто. Робота, хобі — все це має бути не тягарем, а підтримкою. Тому я й створюю свої проєкти так, щоб вони давали не лише результат, а й енергію.

Як змінилося життя, коли вирішуєш ти, а не замість тебе

Хотіла б сказати про підтримку. Про друзів, про вибір. Якщо нам потрібна послуга чи продукт — і його створює друг, — варто йти саме до нього. Бо підтримувати своїх — це теж вибір.

Для мене дуже зворушливо, коли мої друзі замовляють щось у нашому бренді. Бо незнайомі люди можуть прийти з реклами. А рідні — голосують за тебе, за твоє. І це велика відзнака.

І ще — про жінок. Варто підтримувати одна одну. Не вестися на стереотипи, що жіночої дружби не існує. Це неправда. У мене є свій приклад — я веду бізнес із мамою мого чоловіка. Вона відповідає за виробництво.

І знаєте, у нас вийшло. Ми чітко розмежували сфери, конфлікти не персоналізуємо. Це про повагу, комунікацію, спільну мету. Бо партнерство — це не лише про бізнес, а про все: і про дружбу, і про підтримку, і про спільне зростання.

розкажи про своє місто

По-перше, моє місто — це про людей. Про тих, хто тут живе. Для мене воно починається не з архітектури, а з емоцій. З родини, зі спогадів, із відчуттів.

Але, звичайно, як справжня львів’янка, скажу: Львів — надзвичайно красиве місто. Я обожнюю гуляти його маленькими вуличками, особливо тими, де менше людей. Любимо з чоловіком чи друзями ходити на екскурсії — дізнаватись історії міста з вуст класних гідів.

Є місця, які вже стали «нашими»: кав’ярні, галереї, вулички, де ми зустрічаємось. Львів рідний, з нього не хотілося б їхати, навіть якби він був не такий давній та красивий. І навіть коли уявляла собі переїзд — розуміла, що без непереборних причин не хотіла б їхати зі Львова. Він — моє місце.

— Ви любите старовинну архітектуру?
— Так. Але і сучасна архітектура — якщо вона естетична — мені теж дуже близька. Красу можна побачити в різному. Я просто люблю естетику як таку.

Що розказати про вінницю?

У Вінниці ще не була, але планую — маю друзів, які там живуть. Обов’язково приїду. І тоді побачимося в наших містах — зустрінемось, ви покажете мені свою Вінницю, а я покажу улюблений Львів. Уже маємо невеличкий маршрут.

питання невідомій жінці

– Яка одна історія з життя, яка змінила вас назавжди.
– Є така. Вона про серфінг. І не просто про серфінг як спорт, а як досвід, що змінює погляд на страх, на прийняття, на себе.

Це було ще до ковіду, ми з чоловіком були на Балі. Погода — не найкраща. Хвилі — сильні, складні для нашого рівня. Треба було їх переплисти, аби дістатись спокійної частини. І я була сама. Він — далі від мене. І таких хвиль прийшло десь сім.

Здавалося, ще одна — і я не витримаю. Було дуже страшно. І коли підплив чоловік, у мене з’явилась паніка: і коли він підплив ближче, мене накрила паніка: я вже не одна, і цей страх ніби посилився. Та ми випливли. Пройшли це. Маємо унікальний досвід.

Цей страх мене тримав ще роки. Я не серфила аж до минулого року. А потім — на Мадейрі — повернулась до цього досвіду. І зрозуміла: страшне — не завжди означає «не твоє». Негативний досвід — не завжди знак, що варто відмовитись. Це просто частина шляху. І його теж треба приймати.

— Що запитаєте наступну жінку?
— Нехай поділиться, який випадок із дитинства мав великий вплив на те, ким вона є зараз у дорослому житті?

ми подумали, ви можете захотіти щось спитати.

❤️ як хочете щось запитати героїню цього матеріалу,
або щось їй написати – сміливо пишіть в формі, їй буде приємно.