ОЛЕНА КРАВЧЕНКО
Вона не читає гороскопи — вона зчитує глибини. Колишня викладачка англійської з Вознесенська, яка обрала астрологію, щирість і власну віру в людей замість стабільності. Сьогодні — вона повертає людям себе, без страху дивиться в небо і в натальну карту. І сміється так, що вам теж стане світліше.
Вознесенськ – Київ
Ми маємо те, на що наважилися. На що Ти наважилися у своєму житті, і як це змінило ТЕБЕ?
Я наважилася піти в те, що для більшості поки що здається незрозумілим. Астрологія, езотерика.
Я — людина, з одного боку, дуже структурно-наукова. В мене дві вищі освіти, я була викладачкою англійської мови в університеті. А потім — в один момент — чоловіку запропонували роботу в Києві. І я, як справжня дружина, поїхала за ним.
На той момент в мене вже був інтерес до езотерики, астрології. І я вирішила: якщо я зараз не спробую
— я все життя буду жалкувати, що не пішла за покликом серця і вибрала стабільну роботу.
А це слово — «стабільна» — воно ж мене все життя переслідує. І не мене одну. Спочатку від батьків.
Ми всі, як би, родом з дитинства. Батьки бажають нам завжди найкращого, але стабільність і блокує нас.
А я наважилася – піти в глибини підсвідомості людини. Бо для мене астрологія — це не просто зірки. Це архетипи психіки, це ключі до цілісності.
Я намагаюся зробити астрологію максимально приземленою. Щоби людина могла розкритися, показати, якою багатогранною вона є, дати їй з цим пожити, і витягнути з потенціалу її натальної карти максимум — максимум плюшок, які вона може взяти від життя, знаючи себе. А це і гроші, і кохання, і слава.
ЩО Є ПІДТРИМКОЮ?
Підтримка для мене — це коли вірять в мою ідею. Вірять — навіть не стільки в те, що я можу, а в моменти, коли я сама сумніваюся — мені повертають… частинку мене. Повертають мене на мій шлях.
І що якщо я вже цю кашу заварила — ну, напевно, це комусь було треба. І десь отака підтримка для мене найцінніша.
Ще в моєму випадку — це шалена підтримка від чоловіка протягом усього цього шляху. Він інколи мені нагадує про те, яка я сильна. Навіть коли я сама про це забуваю.
Чим Ти займаєШся і чому саме це стало ТВОЇМ вибором?
Що я роблю з людьми? Розкриваю їм самих себе.
Ну, по-перше, це повернення віри в себе. Це 100% працює на стику астрології, езотерики, психології, тому що людина… ми дуже часто думаємо, що з нами щось не так.
І коли людина приходить на астрологічний розбір, і я показую це з точки зору роботи психіки, якихось наших установок, особливостей мислення, підходів до життя — вона така: «Вау. Я все життя думала, що я там гіперактивна, і мені треба… притормозити».
А виявляється, що це в людини суперсила така. І на цій гіперактивності до неї приходять можливості. Я людям, як би це пафосно не звучало, але повертаю розуміння — хто вони є. Куди їм рухатися. До астролога ж дуже рідко приходять, коли все добре. Зазвичай — коли вже якось зовсім піпєц, чи руки опускаються.
І я показую їм їхній шлях, скажемо так, найкращий з варіантів. І в 90% випадків вони кажуть: «Блін. Я туди хотіла. Я думала про цю професію. Хотіла прийняти таке рішення. Але шукала підтвердження ззовні».І я — та людина, яка може дати це підтвердження на основі своїх знань. І частіше за все — дає. Іноді — не дає. Але я працюю з тим, щоб люди почували себе цінними у своєму житті. Незалежно від зовнішніх обставин.
І роблю це, скажімо так, не тільки через астрологію. Є ще набір знань: трошки психології, трошки коучингу, трохи тілесної терапії. Я все це синтезую. І видаю людині якийсь набір інструментів, практик, щоби допомогти їй — або застабілізуватися, або зробити ривок. А комусь, можливо, ривок не треба. Комусь треба — перечекати, зануритися в себе, побачити свою глибину. І вже відштовхнувшись — плисти. Плисти так, як хочеться плисти по реальному життю.
Як Ти відчуваєШ, що ТВОЯ справа має значення?
Для людей в мене є така неозвучена місія. Я хочу, щоб більшість людей подивилися на астрологію не як на гороскопчики в журналі, а як на глибоку науку, яка може допомогти побачити свої сильні сторони, свої кризові моменти. І навчитися з ними жити.
Це не про те, щоби тільки перемагати, пробивати. Це про те, щоби приймати себе. Цілісно, повністю, таким, яким ти є. Ти можеш себе покращити, але не виправити. Бо вся суть — не в виправленні. А в розкритті того потенціалу, який уже є в тобі.
Я інколи кажу: «Жити своє найкраще життя». Так. І я ловлю кайф від того, що дійсно допомагаю людям. Коли вони кажуть: «Вау, Олено, от ти казала — от це прям супер».
Так, це частково моє самоствердження. Его. Ну, давайте чесно — ми всі любимо якусь похвалу. Якийсь матеріальний зиск. Але… Найбільший кайф — це коли люди перестають бігти за умовностями, за шаблонами, а повертаються до себе. Починають чути себе.
Це — найбільший бонус, який можна отримати від моєї роботи. І мені здається, що довіра відчувається ще й у тому, що дуже багато клієнтів зі мною вже по два-три роки. Вони повертаються. І це дуже приємно
Повертаються за прогнозами, за розборами ситуацій. А інколи просто кажуть: «Лєн, в мене якась жопа в житті. Ну давай подивимось, що там». І я відкриваю їхню карту, задаю питання. Ми докопуємось до причини, дивимося що по зіркам, співставляємо. І людина виходить з розумінням: «Ага. Значить, мені тут треба так зробити».
І ось вже є стратегія, є напрямок. А у мене є відчуття, що все не дарма.
Яку пораду Ти б дали тим, хто хоче "так як Ти"?
Якщо ви геть новачок, то просто знайдіть свого вчителя, звичайно, який вам відгукується. Як мінімум, просто людина має відгукуватися. Зараз, в епоху маркетингу — не в образу сказано — можна упакувати будь-кого і продати майже будь-що. Питання — наскільки це буде якісно і продуктивно саме для вас.
Шукайте свого вчителя. Шукайте своїх людей. І далі — дуже багато практикуйте. Розбирайте натальні карти, приставайте до знайомих, аналізуйте «ага, це можна так подивитися, це — так». Не зважайте лише на шаблонні трактовки. Через досвід, через практику. Тільки так.
— Ви згадали астрологію в контексті маркетингу. Наскільки вона допомагає у створенні продукту чи бренду?
Астрологію традиційно сприймають як прогноз. Але по факту… Я ще в 2023 вивела на ринок авторську консультацію, бо якраз проходила навчання з маркетингу і мені прийшла ідея про «астрологію особистого бренду». Це консультація, де ми розбираємо сенси, якорі, продуктову лінійку. Навіть типи автоворонок. Ми заходимо з точки зору маркетингу, але зчитуємо це з натальної карти.
Так, через астрологію можна подивитися: які продукти краще запускати, коли їх запускати, як робити рекламу, коли, щоб це була твоя енергія. Власне, через астрологію можна багато чого побачити — в бізнесі, в просуванні.
Бути українкою — про що це?
Це — безумовна віра в свою країну. Безумовна.
І це, напевно, мій суперталант. Бо мені кажуть: «Лєна, як ти зберігаєш оптимізм там, де вже, здавалося б, хочеться посипатись?» А я настільки вірю в цю країну, що казала: я виїду з України тільки, якщо, не дай Боже, русня буде підходити десь до Карпат. Ну, тобто це навіть не розглядалося ні з перших днів повномасштабного вторгнення, ні тепер.
Для мене бути українкою — це подолати комплекс меншовартості. Побачити, які ми круті. Побачити, на що ми здатні. І, власне, вчора був приклад (примітка — Удар по стратегічній авіації рф) того, на що здатні українці — те, в що ніхто в світі не вірив, що таке взагалі можливо.
Це — знати свою історію. Бо дуже багато помилок ми повторюємо саме тому, що її не знаємо. Тому, що не хочемо розвиватися, не хочемо дивитися, копати глибше. Ведемось на щось поверхневе, зручне.
Для мене бути українкою — це, скажемо так, плекати українське в собі. Хоч інколи це й важко, так? Хтось з більш російськомовних регіонів може собі придумати відмазку: «та це важко, я не звикла». Але ж це робота над собою. Ми — народ працьовитий. Тому працювати над собою в цьому напрямку теж треба.
як ти проявляєш гідність у щоденному житті
Я кажу правду людям в очі. Я не люблю ігри. Я прям дуже щира людина. І інколи ця щирість навіть відштовхує деяких людей. Бо я патологічно не вмію брехати. Хотілося б сказати інше слово… оце «напиздюнькати» – я цього не вмію. І мені здається, в цьому моя гідність. Бачити свою щирість не як слабкість, а як силу. І говорити людям в очі. У мене ніколи немає наміру когось принизити. Я вже прожила певний досвід і забагато знаю законів Всесвіту, щоби комусь бажати болю. Але дехто цієї прямоти не витримує.
І щирість, і гідність — це ще, мабуть, бути вірною своєму слову. Це не про те, що слово вирізано на камені і втратити себе через слово. Обставини можуть змінюватися, але твоє слово має щось значити. У будь-якому випадку: або ти його виконуєш обіцяне, або ти відповідаєш за це. Дуже прозаїчно, наприклад — клієнт. Якщо ми не можемо знайти спільну мову — я відмовлюсь від співпраці, віддам гроші, але не буду натягувати маску і гратися з ним далі.
Про безбар’єрність і доступність
Я створюю безбар’єрність насамперед у тому, що намагаюся знайти ключ до вирішення будь-якого запиту людини. Навіть якщо здається, що це не можна розглянути з точки зору астрології чи езотерики — повірте, з цієї точки зору теж можна зайти. І таким чином зняти шаблонність у сприйнятті ситуації, і знайти неочевидне рішення.
І ще. Мені здається, безбар’єрність — це й про те, що до мене можуть приходити люди з важкими кейсами. Іноді з тими, хто, можливо, з точки зору суспільної моралі поводився «неправильно». Я не буду називати речі вголос, але ці люди приходять до мене і знають: від мене вони не почують осуду. Тому що я заходжу глибше — в саму суть проблеми. І часто вдається знайти причину поведінки, за яку вони ВЖЕ десь всередині відчувають сором, але не знають, як із цим справитися. Можливо, це і є безбар’єрність — коли до тебе можна прийти і не боятися засудження.
У мене колись був марафон по фінансам, по роботі з грошовою енергією. І одна жінка звернулася й питає: «А у вас будуть подкасти?» Бо в описі було вказано, що матеріали — у форматі подкастів і статей. Вона каже: «У мене проблеми зі слухом. Наскільки я зможу скористатися вашими послугами?» Я їй відповіла: «Я можу для вас транскрибувати подкасти — щоб був візуальний текстовий ряд». Вона в підсумку не взяла участі в марафоні, але для мене це був момент готовності йти назустріч. Якщо це не виходить за межі моїх ресурсів чи особистих кордонів — я завжди піду назустріч. Якщо прохання незрозуміле чи якесь, скажімо, з порушенням кордонів — то ні. Але якщо людина чітко знає, що їй потрібно — я зроблю все можливе.
Як вдається перетворювати ідеї в сміливі ідеї, і в реальність?
Ну, знаєте, як це буває… Боюсь. Трушуся. Думаю: «Ніхто не прийде». І інколи дійсно ніхто не приходить. Буває, що я перемудрую. Я починаю шукати, як щось оформити суперунікально. Але іноді перекручую це так, що люди просто не розуміють — що це? Навіщо їм треба туди йти? І просто пропускають.
Я боюся, але дію. Напевно, це єдине правило, єдиний шлях, який працює. Інколи прокрастиную, як і всі. Але от я згадала зараз сцену з фільму про Клеопатру, де її грала Елізабет Тейлор. Наприкінці фільму, коли її син від Юлія Цезаря, Цезаріон мав переховуватися від Октавіана, бо той сприймав його як конкурента у владі в Римі, була сцена, і цей хлопець каже: «Мамо, я боюся». А вона каже: «Синку, я відкрию тобі правду. Усі правителі бояться. Різниця між нами й іншими в тому, що ми цього не показуємо».
Оце для мене дуже про сутність лідерства. Люди, які за собою ведуть, — вони теж бояться. Але не показують цього в моменті. Вони потім розповідають, як їм було страшно, як вони помилялися. Але коли ти всередині процесу — ти боїшся, та все одно йдеш. Пробуєш, помиляєшся, тестуєш, виправляєш помилки. Але знову йдеш.
У мене була менторська програма. Я проводила потік. Я не знала, як її точно назвати, просто назвала: «Менторська програма». Хоча по суті ми там дуже багато працювали з мисленням. Вишукували установки, внутрішні програми. Я давала інструменти в моменті — на основі своїх знань і на основі натальної карти. Як можна послабити оті наші шаблони, зажими, обмеження. І дівчата вже кожна працювала зі своїм запитом.Хтось — із темою агресії. Хтось хотів проявлятися в Інстаграмі, але соромився. І ми це проробляли. Плюс — була робота з тілом. Я все зібрала в купу. Було страшно, що ніхто не прийде. Так, було страшно. Але я зробила. І дівчата отримали результат.
Як продовжувати навіть кОли здається, що все нереально
— Ви згадали, що не завжди є рух, бувають просадки. Як ви з цим працюєте? Як відновлюєтесь?
— У мене, власне, зараз якраз такий період — трохи просадки.
По-перше, я спостерігаю за собою. Дуже часто ми перебуваємо вже на межі вигорання, а нам здається, що ми просто ще недостатньо зробили. І от зловити цей момент, побачити його, вміти чесно сказати собі: «Дорогенька моя, ти вигоріла. Тобі реально треба зараз відновитися» — це вже величезний крок.
У мене зараз якраз період відновлення. Я знаю, що точка реального відновлення починається тоді, коли в мене з’являються ідеї. Для мене це такий маркер: значить, уже можна потихеньку рухатися далі. А якщо я бачу, що щось не йде — я одразу залазю в свою натальну карту, дивлюсь, що зараз на небі. Бо є періоди, коли не треба поспішати, не треба пробивати, штовхати щось уперед. А потрібно зробити паузу.
Нам всім взагалі потрібно освоїти мистецтво паузи. Але ж ми живемо в культурі досягаторства, і в голові одразу вмикається: «Куди я зупинюсь? Світ рухне, якщо я зупинюся». І тоді я дивлюся свій прогноз, там може бути перша підказка.
По-друге, я даю собі час. Але це не абстрактно, а з чітким таймлайном: ось цей період я просто відпочиваю, спостерігаю. А потім починаю досліджувати: ринок, запити. Я можу проводити кастдеви. Бо можливо, ті сенси, які я доносила, вже неактуальні, щось змінилося в людях.
Я дивлюсь, з якими запитами до мене приходять зараз. Що людей хвилює? І вже на це починаю нашаровувати контент. Пробую різні варіанти, тестую гіпотези — як я можу допомогти людям саме зараз. Тобто перше — це дати собі простір на відновлення. Друге — зрозуміти актуальний запит. І третє — тестувати, пробувати. Це як танець: два кроки вперед, один назад. Гратися.
Не може бути постійного висхідного руху вгору. Бо це як сходження на гору — треба розраховувати сили. Якщо одразу сильно рвешся вперед, є ризик, що просто знесилишся перед самою вершиною. А якщо рухатись рівномірно, з паузами, з привалами — так, ти можеш дістатися пізніше, але будеш мати зовсім інший рівень енергії, зовсім інші відчуття.
І дуже важливо навчитися ці моменти відслідковувати. Це як тренування. Це навичка усвідомленого життя. Ти зупиняєшся, освоюєш мистецтво паузи, дивишся на своє життя зверху. І тоді вже можна робити висновки.
Як змінилося життя, коли вирішуєш ти, а не замість тебе
Ну, інколи я відчуваю себе людиною-оркестром. І, по суті, так воно і є. Тому що доводиться розбиратися в багатьох нюансах.
Тільки вчора з чоловіком про це говорили. Він каже: «Ти ж сама собі стратег, маркетолог, операційний директор, контент-мейкер, відеооператор, монтажер…» І так далі.
А інколи я реально втомлююсь. І розумію: треба підключати делегування. Але по своїй натурі я трохи контролер, тому мені важко віддати процеси в руки інших.
Тому я десь щось делегую, щось намагаюся витягнути сама. Але з віком я почала розуміти одну просту річ — знати все неможливо.
У мене раніше був такий внутрішній затик, що я маю знати все. От прям усе. Бо я ж досить недурна людина. Але світ настільки складний, що це апріорі неможливо — охопити весь обсяг знань. І я просто змирилася з деякими сліпими зонами. Наприклад, я прийняла, що не освою цей суперсучасний анімаційний монтаж. Бо інакше я покладу всю себе на той 30-секундний ролик, витрачу на нього 6 годин. А якщо він ще й не «зайде», то я буду сильно засмучена — бо вклала стільки сил. Це формує завищені очікування.
Тому я дозволяю собі щось не знати і не вміти. Змирилася, що якісь речі — не моя зона відповідальності. Або я їх у перспективі делегую, або просто відпускаю. Не чіпаю. Бо це вже не моя відповідальність і не мій інтерес.
Я намагаюся розрізняти: де я справді можу освоїти й реалізувати щось сама, а де — ні. І тоді або відкладаю, або шукаю того, кому цю задачу передати.
розкажи про своє місто
Я народилася в місті Вознесенськ Миколаївської області. Це невеличке місто, зараз там десь до 50 тисяч населення. Дуже затишне. Воно розташоване на перетині двох річок — Південний Буг і Мертвовод. Я дуже люблю це місто. Я там виросла, навчалася, там живуть мої батьки.
Але з початком війни в мене прийшло нове усвідомлення. Так, я справді дуже люблю Вознесенськ. Я дуже люблю Миколаїв, де прожила 13 років. І дуже люблю Київ, де живу зараз. Але дім для мене — це вся Україна.
Я не знаю, як це пояснити, але коли почалась повномасштабна війна, у мене щось ніби перемкнулося. Перші два місяці ми жили в Дрогобичі, на Львівщині. І навіть це місто я в той момент вважала домом. Напевно, де б я не перебувала в межах України — я буду вважати це місце домом. Але Вознесенськ трошечки більше.
Що розказати про вінницю?
— А ви колись були у Вінниці?
— Ні, жодного разу. Декілька разів збиралася, але то щось одне, то інше — і так жодного разу й не потрапила. Знаю про вінницький фонтан. Але про нього, напевно, всі знають. Що ще… Це я знаю із концерту Васі Байдака, що там є музей Пирогова. Блакитні трамвайчики! Точно згадала.
Вежа! Точно. Вона ще така — з червоної цегли. Я її бачила на фото.
Можна ще згадати ютуберку Елвіку. Вона робить огляди міст у таких прикольних образах. У неї були й цікаві факти про Вінницю, але я зараз так одразу не пригадаю. Ще, здається, у якийсь період в історії Вінниця була навіть столицею.
питання невідомій жінці
У чому ваша сила?
Моя сила — в нескінченному оптимізмі. У щирості. І в умінні зберігати віру.
Віру в нашу державу, віру в наших людей. Я, може, в собі іноді трохи сумніваюсь. Ремарка, я ніколи не втрачала віру в себе, але буває — трохи знижується оцей поріг упевненості. Наш самозванець. А от віру в інших людей — ні. Я в них іноді вірю навіть більше, ніж у себе. І от оця світла наповненість… Мене, до речі, через це завжди називали сонечком. І ім’я Олена з грецької перекладається як «сонячна», «світла». Я, здається, на сто відсотків відповідаю цьому архетипу.
І це ви ще не чули, як я сміюся, коли заливаюся — бо мій сміх це теж моя суперсила.
Ну, і ще подружки кажуть, що моя суперсила — це «священний піздюль». Бо я дуже чітко і влучно можу підсвітити нюанс, а потім дати людині шлях, вихід, напрям. Дуже делікатно — але точно.
— Супер. Це правда — і трансформаційно, і рушійно. А тепер — як передаєте запитання? Що би ви хотіли дізнатися від наступної героїні?
— Мені крутиться слово «перемога». Що для вас означає перемогти себе?
ми подумали, ви можете захотіти щось спитати.
❤️ як хочете щось запитати героїню цього матеріалу,
або щось їй написати – сміливо пишіть в формі, їй буде приємно.
