олена павлова

Дослідниця Подільської кухні. Мама Українського Діда Мороза

Розкажи свою історію

Як мене знають інші? Важко сказати, для різних людей я різна. Для когось – майстер неможливого, в тому числі проектів, про які ніхто і не думав. Для когось – чарівний копняк. А для когось – тимчасові крила. Комусь мама, а комусь подруга. Декому навіть примудрилася стати ворогом і червоною мулетою (шматок матерії у тореадорів). Для себе була замкненою скринькою Пандори, яку війна відкрила.

Розкажи, яка ти була до війни і що тоді було важливо

До війни були важливі соціальні проекти, було необхідно рухати теми розвитку гастротуризму, досліджень рідної подільської кухні, хотілося писати і говорити про те, яка вона цінна і безкінечно цікава. Була неважлива я сама. Собі. В себе не хотілося заглядати, було ніколи.

Яка ти зараз?

Я дозволила собі розбитися. Впасти стиглим яблуком на землю і розлетітися на шматки, припасти листям і шукати і собі ту кісточку, або декілька кісточок, які проростуть . Лежати у землі і чекати. Довго чекати і слухати: землю, себе, темряву, страх. Дати собі час НЕ бути. Просто дихати і спостерігати, куди тебе перемістить земля – вглиб, щоб сховати від холоду , чи на поверхню, щоб загартувати. І мене винесло на інші береги, до іншої культури, способу життя і правил існування. Я стала пасажиром, а була пілотом. Це важко дається. Здаватися

Якою станеш після перемоги?

Гадаю, що це буде суміш Гідри і Фенікса. Жартую, але, здається, це саме те, що потрібно зараз мені. Вміти залишати шматочки себе там, де ти була, насіватися, як чорнобривці. І акумулювати ресурси для нового старту.

Розкажи про Україну, яку ти знаєш і любиш

Люблю нас за впертість, за відчай, в якому ми черпаємо сили, за гумор, що рятує від страху і холоду. За сміливість і креатив. За те, що і під час війни ми окрім ЗСУ донатимо на притулки для тварин, піклуємося про довкілля, розвиваємо власні бренди товарів і послуг, навчаємося новому і живемо тут і зараз.

Як живеш і на що звертаєш увагу?

Зараз живу, як казала моя бабуся “куди вітер віє”, не плануючи щось на довго, уважно прислухаюся до себе і не силую себе робити те, до чого не лежить душа. Покидаю спілкування у соцмережах, перебрала намисто з людей і справ, залишила те, що найрідніше.

Яка риса характеру тобі допомагає і чому?

Живучість, оптимізм, вміння радіти малому і довіряти світу, який піклується про мене. Це все, що мені зараз потрібно, бо інакше я не виживу.

Що зараз ти вивчаєш і для чого навчаєшся?

Англійську мову, планую ще й арабську вчити, опанувати професію масажиста (робота руками дозволяє відключати голову) , розвинути тему кулінарних курсів для дітей, бо це і навчання азам приготування їжі і водночас чудова терапія.

Останнім часом згадую, як у оркестрі педагогічного училища, де я навчалась не вистачало домбристів. А я ні разу не домбристка, я закінчила музичну школу по класу скрипки, але диригент каже, Лєна там так само чотири струни, чого ти переймаєшся, тільки замість смичка медіатор, сідай і грай. І я сіла і заграла) Мабуть, це моя доля така – все життя опановувати щось нове: країни, ресурси, змінюватися і не відчувати кінечність руху.