Тут бувало багато діячів української культури, серед яких Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський.

Буковецький перевал (835 м)

Верховина

Г.Безвідна  (987 м)

Гуцульський борщ

Кулеша з бринзою

Книші з сметаною

Чорний Черемош з вікна

Бануш з грибним соусом

Сири: бринза, буц і вурда

Гостинний двір «Повниця» | 067 924 00 11 , 096 951 95 11

Парові вареники з чорницею

Чорний Черемош на дотик

Ягоди гогодза

Дерев’яні будиночки

Корови, високо в горах, з дзвіночками на шиї

Особливий гуцульський говір

Великі дерев’яні гойдалки в кожному дворі

Чани: на мінеральній воді та на травах | 067 125 30 46

Cправжнє живе верховинське пиво з місцевої пивоварні + мотель | 097 777 02 99

Черемха ( черемшина)

Музей Гуцульщини, відкритий 1938 року | 098 399 83 45

Марюель Барбері та її «Елегантність їжака», яка геть не читається в Карпатах

Білі гриби: у стравах, на ринку, в горах

Туристично-інформаційний центр «Верховина» | verkhovyna.info

Музей вишиванки

Пані Галинка Верховинка, с. Ільці, присілок Великий Грабовець | 067 499 43 47

Поетеса, збирачка народного фольклору і гуцульської старовини, вона присвятила своє життя і творчість рідному краю. А тому у селі Ільці, поруч з Верховиною, облаштувала садибу-музей Вишиванки.

До вчора переконана 
була,
Мої вірші і лише
для себе пишу.
Та вчора було 
сказано мені,
Що гріх я маю,
коли так залишу. 
Вірші твої належать 
не тобі.
Хіба твій син завжди
буде з тобою.
Вони, як діти,
що зросли
Теж хочуть бути 
вже самі собою. 
Вірші також, як
в вирій журавлі,
Летіти хочуть від 
твого порогу
Ти їх у світ сама 
благослови,
І відпусти їх,
відпусти в дорогу.
Когось вони зігріють
у журбі,
Комусь поможуть,
як важка година.
А ти за них лиш 
тільки порадій,
Як пораділа би за 
свого сина…

Завдяки внучці вона створила свій етнографічний музей. Коли крихітці було 5 років, пані Галина вбрала її в гуцульський одяг, а вона на запаску сказала, що то спідничка. Після цього та вирішила, що її внуки мусять знати, що і як називається по-гуцульськи, щоб пам’ятали і впізнавали свої строї, знали звичаї і традиції краю.

«З самого народженні і до самої смерті людину супроводжує вишивка.  Ще далеко, коли дитина в утробі матері, жінка вишивала першу подушечку. Цю подушечку більше п’ятдесять років тому мені вишила моя мама. А ось ця стрічечка, в якій колись мене принесли перев’язану з роддому. Така ж сама доля цієї подушки, яку я вишивала для меншого сина. Тепер парубкові 23 роки, а подушечка з стрічечкою лишилася.

Сама перша сорочка, яку мати чи бабуся вишивали для свої дитини, у нас у Карпатах дуже ніжно називають «льоля».  Підростають наші діти, підростають наші «льолі».: в цій хрестили меншого сина, а в оцій – внука, в тій – внучку.  А є ще сорочка, яку моя дівка не переросла, бо їй  лиш два роки і музейним експонатом сорочка ще не стала…

Спочатку була любов, потім привичка, потім навичка, а уже потім – діти. Інакше ніяк.

Якщо подивитися на вишивку сьогодення, не за образу мені і іншим вишивальницям, це елементарне повторення якоїсь квітки, якогось геометричного малюнку. І, на жаль дуже нам далеко до змісту вишиванок, яким 50-ть, 70-ть а то й 100-років.  Здавна вишивка настільки індивідуальна! Вона настільки несла енергію!

Вишивку можна було подарувати,  віддати по наслідству, но ні в якому разі не продати.  Казали, що «продати синову сорочку – означало продати долю».

Трошки далі як 20-ть століть назад ми були всі старовірами, а тому елементи релігії старовірів і по сьогодні збереглися в гуцульських традиціях.  Знак безкінечності – як символ безсмертя. Жінка, яка вишивала ( кажуть ще «стеkила долю») , хотіла, щоб її рід існував безкінечно.

21-22 червня – День найбільшого сонцестояння – Великдень ( в релігії старовірів) – як символ родини. Для маленької дитини одинаково потрібна і матусина любов, і татусева строгість, і бабусина ласка, і дідусева доброта.  Тому, чим більше промінчиків любові  y вишивці – тим краще для самої дитини.

Дубове листя – то символ чоловічої сили. Як би нам не хотілось матріархату, як би нам дівчатам, не хотілося керувати, сказати що «росте дочка, як дубочок», ну ніяк не получається! Тільки росте синочок,  як дубочок, а донечка, як калина.

Дерево життя у вишивці – то особлива увага.  Це є код українського народу. Зашифрований у вишивці, у нашій культурі – то маленькі обереги на грудях:  Лінія, яка поділяє  два світи – світ живих і світ мертвих: стовбур – то ви самі; гілочки в сторону – наші діти; гілочки вверх – це є наші внуки; а трикутничок чи чотиригранничок над лінією життя – то наші батьки, діди та пради. Який би нам, дівчата, чудовий букет не подарували, день-два-чи три – і він зів’яне. І яке би дерево не росло на вашому подвір’ї, як щось під’їсть його коріння – воно загине.  І ми, українці, незважаючи, з якого ми регіону, особливо в ці часи, ми повинні пам’ятати, з якого ми роду-племені.  Інакше наш рід можу просто загинути.

Кажуть у нас, у гуцулів, якщо у вас болять ноги – попросіть пробачення у батьків, якщо болять руки – чимось не так ви виховуєте своїх  дітей, якщо болить голова – час змінити думки.

Ми молимось, і просимо «Хліб наш насущний дай же нам днесь» – коми ми переднювали, ми не вміємо подякувати за нього.  Але ми ввечері переварюємо: получилось – не получилось, ми образили – нас образили.  Дочекалися ногового ранку – дякуємо, Господи, ми побачили небо й сонце. Але ж ми не маємо коли – ми складаємо плани. Та, як кажуть, скласти плани – тільки Господа насмішити. Тому ще одно, що я завжди прошу всіх своїх гостей – незважаючи, скільки вам років, навчіться жити в проміжку сьогоднішнього дня.  Наше життя не те, що був вчора, і не те, що буде завтра.  Навчіться образу вчорашню не забирати на сьогодні.  Най вона там залишиться, щоб ми сьогодні були щасливі.

Якщо чоловік був молодший, то він міг допомагати жінці заперізуватись. Як молодшою була жінка, то вона мусіла перед ним крутитися.»

Підвісні мости

Музей Параджанова | 097 759 9033

Ресторанчики з місцевим колоритом: абсолютно непримітні зсередини, завжди дивують подачею страв та їх смаком.

Червоне сухе вино і ігри в доміно.

Гори, які заглядають в вікна, п’ють з тобою каву, супроводжують на прогулянки, разом з тобою читають книгу, приміряють вишиванки, підглядають, як цілуєшся з чоловіком,  і гостинно пригощають ожиною, коли підіймаєшся в їх серце.