Валентина Олеярник
Валентина Олеярник — жінка, яка перетворила кризу на місію і створила «Код мільйонера» для тих, хто шукає більше, ніж просто гроші. Її історія — про сміливість обнулитися, почати з себе і змінити все.
Київ
Ми маємо те, на що наважилися. На що ви наважилися у своєму житті, і як це змінило вас?
У мене багато таких моментів було. Але скажу так, два ключові, напевно, моменти. Знаєте, таких… глобально поворотних.
Перший — це 2014 рік. Я приїхала з Краматорська. І це була переломна точка: я вирішила, що розлучаюсь з чоловіком, звільняюсь із заводу. Ну, коротше, я повністю обнулила своє життя. Прямо. Це було дуже важко. Я не здалася лише тому, що вибору іншого не було. Це був той самий «вибір без вибору», як я його називаю. Або повертатися в село — і я б собі цього ніколи не пробачила. Або якось викарапкатися. Ну, от якось і викарапкалась.
Другий момент — 2024 рік. Я тоді розвивала свою компанію Investum Space. Займалась фінансовою грамотністю, інвестуванням, консалтингом. Портфелями в управлінні. Ми класно росли. Компанія виросла, процеси налагоджені, все добре. Ми пішли на зліт.
Я постійно в роботі над собою, з духовними наставниками, і ось -черговий ретрит, в який я захожу з запитом на масштаб. Я мала дуже амбіційні цілі по розвитку компанії, але Вищі сили так не вважали. Тому на початку літа я просто чую голос в своїй голові “Закривай компанію, ти треба людям як духовний провідник”, мені наче флешку вставили в голову. Я розуміла, що це не моя фантазія, я б до такого не додумалась, у мене компанія на піку розвитку, мільйонні оберти. Так як я знаю, що це Вищі Сили, я послухала і за 2 дні закрила компанію, і стрибнула в океан невідомості без рятівного жилета і абсолютним не розумінням, що робити далі. Але я дуже рада, що тоді пішла в це.
— Що ви відчували в момент, коли закривали успішну компанію?
— Найбільший біль — це прощання з командою. Я вкладалась у свою команду. Замовляла коуча для них. Бо я вважаю, що треба розвивати своїх людей. І коли зрозуміла, що більше не можу дати їм роботи — просто платила їм гроші з фонду, щоб утримати. У мене був окремий «золотовалютний резерв», бо я вміла керувати фінансами. Тож і бізнес-фінанси в мене були в порядку.
Але найболючіше — відпустити команду.
що для вас є підтримкою?
Якщо я відчуваю, що мені хтось потрібен, то йду або до наставника, або звертаюся до Бога. Завжди є Бог. Іноді бувають тупикові моменти. Я просто кажу: «Боже, покажи мені, будь ласка, шлях. Дай думку, знак — щось, щоб я зрозуміла». І це працює.
Ну і звісно, важлива опора для мене — стабільність у сім’ї. У стосунках із чоловіком. Слава Богу, тут у мене все стабільно. Це теж фундамент. Я почуваюся спокійно. І це — один із важливих кластерів мого життя.
Чим ви займаєтеся і чому саме це стало вашим вибором?
Бог не просто так дає реалізації. Ми себе пізнаємо через Нього. І реалізуємо через Нього. Тому — це потрібно людям.
Я позиціоную себе як духовний провідник. І додаю — бізнес-стратег. Бо ця частина нікуди не поділась. Спершу була боротьба: ніби або-або. А потім прийшло: це все моє. Я веду за собою людей, в мені це є. І я це прийняла.
Так народився мій продукт — «Код мільйонера». Він з’явився на ретриті. У більшості буває: від маленьких продуктів до преміуму. В мене вийшло навпаки. Я почала з преміуму, а потім зробила варіативність: щоб кожна людина могла знайти щось своє.
Я подала «Код мільйонера» на авторське право. І вирішила робити з нього монобренд.
Зараз формую фундамент для повноцінної трансформаційної платформи, де людина буде проходити і роботу з менталом і конкретні бізнес процеси, у кого бізнес. Під цим брендом з’являться курси, можливо, інтернет-магазин декору з енергетикою. Усе — в цій самій вібрації.
На ретриті мені теж «завантажили» як відбирати людей, через що заходити. І я пішла в глибину — духовне й матеріальне. Бо ми живемо в матерії, але задачі, які маємо вирішити, — вже нематеріальні.
Це гра. І я в ній веду людей.
— Це у вас онлайн-програма? Чи ви збираєте людей фізично в якомусь одному місці?
— Ні, онлайн. Все онлайн. Фізично — поки ще не дійшла. Але думаю, що вже близько. Хочу і ретрит організовувати. Уже такі глибші речі, не обов’язково інтимні чи секретні, але з важливою внутрішньою роботою.
— А є результати вашої діяльності, якими ви могли б поділитися? Можливо, якісь кейси?
— Звісно. Дівчата діляться. Просто кожна приходить зі своїм. Я можу навіть посилання дати — вони після завершення програми пишуть: з чим прийшли, що отримали після «Коду мільйонера», що було цінним у роботі зі мною. Не все пам’ятаю — цього дуже багато. Але з останнього…
“Точка А: працювала в наймі, довго не наважувалась відкрити власну агенцію, була незадоволена роботою, втрачати стабільність боялась. Важкі відносини з донькою — сварки, конкуренція, не мала сил вирішувати. Не знала, як знайти опору в собі. Не відчувала смаку до життя. Хотіла, але нічого не робила, забивала на себе, брехала собі. Запит: збільшити дохід, налагодити стосунки з донькою, бути щасливою в сім’ї, любити себе.
Після програми: відкрила власну маркетинг-агенцію, є ФОП, сплачує податки. У наймі працює лише над своїми задачами, перестала брати чужу відповідальність, навчилася казати «ні». Налагодила стосунки з донькою, передала їй відповідальність за її життя. Стала м’якішою, жіночнішою, почала носити плаття, кайфувати від моментів. Збільшила щомісячний дохід утричі, організувала фінансову подушку, почала інвестувати. Дозволяє собі дорогі речі. Нещодавно з’їздила до Австрії — просто на одну ніч змінити картинку. Відкрилась, гнучка, чує себе, тримає слово. Має бажання жити.”
Як ви відчуваєте, що ваша справа має значення?
Радість. Це фідбек за моє служіння. І я розумію — це справжня радість, коли ти зробив людині добре.
Якщо раніше для мене фідбеки були про емоції, про те, що мені треба було підтвердження, що я цінна, то зараз я вже знаю, що я цінна. І ці відгуки — це просто радість за людину. Що в неї такі результати. Це трансформувалось у щось глибше.
— Часто люди думають, що служіння — це вже коли все інше вирішено: базові потреби закриті, рівень досягнутий, і от тоді вже місія. А як ви відчуваєте це?
— Насправді, можна починати одразу. Іти в це з того місця, де ти є. Люди часто стримують себе через ці «правила». Але вони ж кимось придумані. Ми самі вирішуємо, коли починати.
Яку пораду ви б дали тим, хто хоче "так як ви"?
Я би сказала: не треба бути як я. Треба бути собою. Це перший і найважливіший момент.
Бо у інших людях нам подобається те, що ми хочемо мати, але не дозволяємо собі. Я би порадила виписати — що саме тобі в цій людині подобається? І далі — розпаковувати це в собі. Поступово, чесно, глибоко.
Запитати себе: чому я не дозволяю собі бути такою? Чого боюсь?
А от саме займатися тим, чим я займаюсь… Тут питання складніше. Мені таке рідко ставлять. Але я бачу, що зараз світ змінюється — провідників потрібно багато. І якщо до мене приходить людина в менторство, я спершу дивлюсь, наскільки вона вже сформована як особистість.
Бо часто в психологію, наприклад, ідуть ті, хто ще самі перетравмовані. Вони через практику намагаються себе зцілити. Це не погано. Але я — за певну зрілість. Бо травми будуть із нами завжди, суть — у трансформації. Але якщо людина зріла — тоді вже можна йти в дію. Я би розписувала, що треба зробити, де повчитися, як зайти в цю нішу.
— Ви багато навчаєтесь?
— Багато. За останній рік, я кажу: «Боже, мені здається, я за все життя так не навчалась, як зараз». Я навіть порахувала — скільки я вклала в себе. І це не лише навчання. Це й розвиток себе як бренду. Вкладання в себе — як у носія сенсу.
Так. Я порахувала — і, чесно кажучи, сильно здивувалась: звідки в мене стільки грошей? Я вклала в себе 60 000 доларів. Думаю: «Ой-ой!» Якби мені хтось тоді сказав, що я стільки вкладу…квартиру можна б було купити. Але якби вернутись назад — квартира чи вкласти в себе — я б знову вибрала вклад у себе.
— Це про якісних людей. Ще не можу знайти точного синоніма. Але ті, хто наповнені, хто несуть. От вони завжди спершу в себе — не в машину, а в глибину.
— Так. Це важливо. Але я би тут ще додала: навчання без реальної практики, без трансформації себе — нічого не варте.
— Це база. Бо є люди, які вчаться, вчаться, а нічого не змінюється.
— Так. Немає росту. Вони просто заповнюють пустоту. А я не просто навчаюсь — я проходжу трансформації. У мене доходило до того, що день через день були трансформції. Півтора місяця — дуже глибоких процесів. Я навіть не пам’ятаю, коли останній раз було настільки глибоко. Я буквально лежала без сил, тіло переварювало процеси— спала, їла, щось там. Виступ був один — я себе ледь зібрала. І назад — додому спати. Бо ішла велика перебудова. Але результат трансформації — це завжди краща версія себе, від якої ти кайфуєш.
— А що для вас трансформація? Бо в бізнесі — це одне. А в духовному, езотеричному напрямі — інше.
— Так. Є певні рівні. Але суть така: трансформація — це зміна бачення світу, нові усвідомлення, зміна парадигм мислення, зно деструктивних сценаріїв і так далі. Трансформацій не буває у тих, у кого немає запиту. А якщо ти постійно в пошуках відповідей, тоді є зміни. Наприклад: «Хочу от того й того». Але ти ще не там. Бо ще не маєш потрібного складу свідомості, внутрішнього стану, щоб туди потрапити. І треба щось в собі змінити, щоб стати тою людиною, яка вже продуцює те, що хоче. Тобто ти стаєш у відповідність мати.
І тоді починається. Можуть бути перевірки. От я, наприклад, задала собі масштаб. Це було на ретриті, в лютому 24-го року. А перевірка прийшла на стику нового року: ризик штрафу на 600 000 гривень. Я тоді не впала в паніку. Я сіла й подумала: «Для чого мені ця ситуація? Що я маю зрозуміти?» І я зрозуміла: якщо я хочу масштаб — то там є ризики. І я маю навчитися витримувати їх. Спокійно.
— І що було далі з тією ситуацією? Ви якось її трансформували в собі?
— Так. Я почала думати про карму. Якщо я десь щось несвідомо у когось забрала — значить, ці гроші в мене заберуть. Окей, прийму. Буду розгрібати потім, що відбулося. Але я спокійно на це відреагувала. І ризик відійшов. Тобто по факту, мій урок був в тому, чи може моя психіка спокійно утримувати ризики такого рівня.
Тобто трансформація — це коли ти заходиш у якусь чесність із собою, куди раніше ніколи не заходив. Це про прийняття своїх частин.
— Можете поділитись прикладом з останнього?
— Це пішло через сни. У мене є рідна тьотя. Ми не спілкуємось. Тобто, вона не спілкується зі мною. Моя мама вже померла. І мені почали снитися: спочатку сестра, потім тьотя. І сниться, і сниться, і сниться. Частота збільшилась. Думаю: «Та, що відбувається?»
Я відкриваю ChatGPT і починаю писати. Він мені підсвічує: зроби розстановку. І я сама собі її роблю. І мене там просто накрило. Бо я знала свою ситуацію. І зрозуміла: тьотя хотіла підмінити мою маму. Витісняла її. Вийшов енергетичний заміс у родовій системі. І мені через сни вискакував цей «ерор», як чек в автомобілі.
Я почала працювати своїм методом. І просто ревіла — страшно. Цілий день мені було не по собі. Увечері знову щось пишу в чат. І він видає: «Ти не приймаєш свій внутрішній хаос». А я ж структура! Таблички, все чітко, все рівно. Я ж пряма як двері! А потім — клац. І я розумію, що так, не приймаю.
У мене було випрямлене волосся, кератином. Бо рівне, гладке — це в моїй уяві статусність. А кучеряве — хаос. А волосся — мамине, и виходить, що її не приймала. І від цього усвідомлення, у мене почались глибокі і важкі процеси перебудови, де йшла перезборка до істинності та своєї природності. Тіло знову мене вимкнуло. Півтора місяці — шар за шаром, все розвантажувалось.
— Це дійсно глибока трансформація.
— Так. Це воно. Коли ти доходиш до себе. Починаєш приймати те, що раніше не приймав. Відкриваються очі. Чесність. І кожен раз — нова грань.
Я змінила аватарку. І буквально через пару днів мені кажуть: «Боже, енергетика інша». А я і сама відчуваю: всередині себе — інша.
Бути українкою — про що це?
Я трошки відходжу від цього питання, бо не знаю на нього відповіді. Для мене ніколи не стояло питання: бути чи не бути українкою. Я — українка по національності. Все.
Бути українкою? Ну, я і так нею народилася. Мені не треба нею ставати. Мені важливо бути собою. Бути людиною — це для мене первинніше за національність. Бо все, що зараз відбувається — ця гризня за мову, за що завгодно — це не по-людськи. Це схоже на свідомість росіян. І мене це болить.
— Зараз українок розкидало по всьому світу. І з’являється нове звучання: бути українкою — це знайти своїх. Навіть у незнайомому місті.
— Бачите, для кожного — своє. За кордоном — інші потреби. У мене просто немає відповіді. Мені важливо залишатися людиною.
як ви проявляєте гідність у щоденному житті
А що таке гідність? Я ніколи себе так не ідентифікувала. Я не думаю, поводжусь я гідно чи ні. Я просто живу. З собою. І рефлексую на те, що відбувається.
Але якщо вже говорити… Для мене гідність — це не засуджувати. Не засуджувати людей за їх вибір. Мати силу не реагувати осудом, навіть якщо не згоден. Це внутрішня сила і чітке відчуття своїх цінностей.
Про безбар’єрність і доступність
Нещодавно в «Розетці» забирала замовлення. І бачу: примірочна відкрита. Здається, нічого особливого. Але потім бачу — спеціальні кріплення всередині. Надпис — для милиць. І я така: ого. Це дрібниця. Але велика річ.
— Бо насправді це вже актуальна проблематика. Створити просто місце для милиць — це наче дрібниця, а по факту — велика річ.
— Так. Це сильно. Я навіть допис писала про це. Бо кожен бізнес виходить із особистості. Якщо бізнес створений лише заради грошей — там рідко буде місце для турботи. А от коли за місією — це вже інше.
Великі бізнеси часто робляться не через гроші. А через розуміння, що ти служиш людям. І тоді починаєш думати: як покращити, як зробити зручніше, як стати доступнішим. Це про зрілість особистості. Про служіння.
Як вдається перетворювати ідеї в сміливі ідеї, і в реальність?
Чесно? Мабуть, «Код мільйонера» — це була найсміливіша ідея. Бо назва сама по собі дуже тригерна. І вона реально тригерить. Щоб нести цю назву — треба мати внутрішній дозвіл.
Особливо коли ти вкладаєш туди цінності — не про успішний успіх, не про бренди й статус, а про глибину. Про щирість, про внутрішнє багатство. І ще й показувати цю глибину — це не просто. Мені здається, от тут була сміливість.
А загалом я не ділю ідеї на сміливі й несміливі. Просто якщо щось народжується — я або горю і реалізую, або ставлю на потім, бо це вимагає ресурсу.
— У маркетингу це називають OKR — сміливі амбітні цілі, надцілі.
— Так, є таке. Але для мене це як будинок. Спершу — фундамент. У мене зараз саме цей етап. Бо от сьогодні я зрозуміла: в мене три нові роки. Один календарний. Один у день народження. І третій — рік, відколи я перейшла в нову нішу.
І коли я кажу «рік», я маю на увазі саме цей перехід. Цей рік — це був пошук. Хто я насправді? Що я хочу нести людям? В чому масштаб? І тільки зараз, після півторамісячної трансформації, я почала будувати справжній фундамент.
Я впевнена, що в мене все вийде. Бо якщо я змогла збудувати компанію з мільйонними обігами — то й тут в мене точно вийде.
— А якщо не виходить? Буває, що щось робиш — і не складається. Як ви тоді реагуєте?
Як продовжувати навіть коли здається, що все нереально
Я відчуваю.
Бо немає якогось одного технічного завдання, що треба отак і отак. Є ціль. І ти весь час підбираєш ключики. У мене зараз саме так. Є ціль. І я розумію — це моя ціль життя. Не просто мрія, а задача душі. І поки що не виходить. Але я знаю, що це моя гра до кінця. І я буду йти. Якщо дійду — прекрасно. Якщо ні — ну, значить, ні. Але я граю.
Якщо говорити про проєкти — то там уже відчуття інше. От, наприклад, я почала розробку мобільного додатку, ще коли займалась інвестиціями. Все склалося: знайшлася людина, яка безкоштовно допомагала, бо хотіла досвід. Але потім усе почало сповільнюватися. І я думаю: ну окей. Мабуть, життя показує: це вже не актуально. Можливо, не моє. Можливо, інакше. І я приймаю. Просто закриваю і не повертаюсь.
Але буває, що треба не закривати, а знайти новий вхід. Так, як у нас було при масштабуванні компанії: витрачали шалені гроші на рекламу, а ROI — мізерне. І я вже думаю: що не так? А виявилося — не в рекламі справа, а в продажах. Треба було просто системно побудувати відділ. І от тоді пішло.
Треба бачити, де прохід. І йти далі. Все — як гра.
— Ви живете життя як наслідок своїх дій. І ці дії вже описані. Але що ви зараз відчуваєте? Оцей стан — коли не вами керують, а коли ви ведете себе?
— Я давно веду себе.
Тому мені це питання звучить дуже просто. Часто ми себе не чуємо. Усередині щось каже: «Тихенько. Не висовуйся. Сиди. Помовчи». А ще — «йди на роботу, сиди зранку до вечора. І на вихідних теж».
І вона може мріяти — але не йде. А є інші. Вони приходять до мене, в «Амбітну», вже з першим кроком. Бо вони встали. Пішли. Зробили. У своєму масштабі — але зробили. І це не обов’язково має бути сміливо. Але це — зроблено. І зараз я відчуваю — хочу ділитись. Щоб інші жінки це прочитали і сказали: «Я теж хочу це відчувати». І пішли. І стали. Своїми. Ведучими
Як змінилося життя, коли вирішуєте ви, а не замість вас
— Ви згадували, що дія народжує енергію. Розкажіть про це більше.
—Часто немає енергії, тому що не дієш, і як тільки починаєш, навіть через силу, вона приходить. От буквально вчора — така була сонна погода, що думаєш: чи лягти поспати, чи лягти поспати. Ну от просто немає сил. А в мене зал у понеділок, але не вийшло. Думаю: ну вівторок, щоб не випасти. Але енергії мало.
І я така: ні, якщо зараз випаду, а в середу теж не можу, то до четверга тягнути вже не хочеться. І я зібрала себе. Пішла. І от диво — одразу якось енергія зрушила. У залі так добре вчора втомилась, що аж кріпатура на сьогодні, хоча зазвичай її немає. І оце відчуття: я молодець, що переступила свою слабкість, зробила — і отримала дофаміновий ефект. Цей коктейль — дофамін, серотонін, ендорфін — він працює.
Коли долаєш себе — наповнюєшся енергією. А коли є енергія — ти здатна творити.
І багато хто плутає, і думає, що обирати себе – лягти поспати, але це просто жалість над собою і вибір слабкості. Вибір себе – робота над собою, зусилля, тоді і результат є.
розкажіть про своє місто
Київ. Прямо дуже люблю. Раніше — ні. Коли з Краматорська приїжджала — думала: «Ні, в Києві жити не хочу». Але потім щось клацнуло. І я така: «Хочу жити в Києві». Бо енергетика почала співпадати. Як із людьми: любиш — не знаєш за що. Просто є щось. Так і з містом. От Київ — обожнюю. Дуже.
А є й такі міста, які не заходять. От Одеса, наприклад. Не те, щоб не люблю — просто не мій вайб. Може, мало побула. Може, не в той час. Але от не заходить. Львів люблю. Але насправді, як виявилось, я була мало де. Мрію побувати в Чернівцях. І в Кам’янці-Подільському теж. А ще в Ужгороді була. Але от все одно — Київ. Поки що — Київ.
Що розказати про вінницю?
— Ви бували у Вінниці?
— Була. Але не гуляла містом. Перший раз — коли купували першу машину. Спонтанно. Подивились і поїхали на ній. А другий раз — конференція по крипті. Жила в готелі «Франція». Дуже сподобався. Прям атмосфера.
питання невідомій жінці
«Якщо тобі було би все можна — чим би ти займалась?»
І далі — «Як виглядав би твій стиль життя?» Не лише про роботу чи бізнес, а в цілому.
— А тепер — відповідь на питання від попередньої учасниці: «Чи знаєте ви, що робить вас щасливою?»
— Так. Це вірність собі. Чесність із собою.
Бо коли зраджуєш собі — щастя стає десь осторонь. А коли ти чесна з собою, коли не зраджуєш, — ти себе відчуваєш. Це — орієнтир. Внутрішнє відчуття, яке веде.
І коли дієш із цього стану — стаєш щасливою. А ще, коли бачиш результати своїх плодів, коли щось несеш у світ — це комплексне щастя. Але в основі — конект із собою.
ми подумали, ви можете захотіти щось спитати.
❤️ як хочете щось запитати героїню цього матеріалу,
або щось їй написати – сміливо пишіть в формі, їй буде приємно.
