ВАЛЕРІЯ ЛАГУТІНА
Це інтерв’ю — як прогулянка між містами, станами й рішеннями. Про те, як витримувати шторм, починати з нуля, тримати свободу й передавати її далі. Вона створила школу, яка стала місією. Вона говорить про гідність, як про звичку. І ділиться — чесно, тепло, відверто — як це: тримати себе, свою справу і свою країну.
Київ
Ми маємо те, на що наважилися. На що Ти наважилися у своєму житті, і як це змінило ТЕБЕ?
Перший важливий момент — це, напевно, переїзд до Києва. Для мене це був величезний крок. Я сама з міста Хмельницький, жила у цій центрально-західній частині України — це і Хмельницький, і Вінниця, і Чернівці. І переїзд до великого міста, до Києва, став для мене дуже відповідальним рішенням. Це була моя точка росту, вихід із зони комфорту, внутрішній виклик.
Ще один крок — це відкриття власної справи. Це теж було дуже страшно. Незрозуміло, величезний вихід з безпечного простору. Було багато питань: а чи потрібно це комусь? А чи вийде? І коли я зважилась, перший період був лячний. Але з часом усе почало складатися, процес пішов, і прийшло відчуття, що я на своєму місці. Що займаюся тим, чим повинна.
ЩО Є ПІДТРИМКОЮ?
Цікаве питання. Підтримка — це може бути дуже багато різного: і від інших людей, і внутрішня. Але перше, що спадає на думку — це уважність до своїх “хочу”, до своїх бажань. Це може проявлятися в найпростіших речах: піти на прогулянку, купити щось, дозволити собі довше поспати, зробити щось приємне для тіла чи для душі. Відчути, коли потрібно зупинитися. І зупинитися.
Мені здається, для сучасної людини, особливо для сучасної жінки, це дуже важливо — навчитися чути себе. І коли я це вловлюю — і даю собі це — тоді й з’являється енергія рухатись далі. Я можу підтримати себе сном, масажем, прогулянкою, якоюсь дрібничкою, яка тішить. І це працює. Бо це і є турбота. Це — підтримка.
Чим Ти займаєШся і чому саме це стало ТВОЇМ вибором?
— Ви вже кілька років розвиваєте власну школу англійської. Як усе починалося?
— Так, я розвиваю школу англійської уже чотири роки. За цей період ми пройшли дуже різний досвід — абсолютно різні трансформації. Були переломні періоди, коли хотілося все закинути, бо здавалося, що це нікому не потрібно. Але я дуже, якби… і пишаюся, і дуже рада, що вдалося пройти ці шторми. Я їх так уже називаю.
От, і власне, шторм закінчився, і сонечко вийшло, і все почало складатися пазлик за пазликом. Я вибрала для себе цю діяльність, тому що ще з 2017 року викладала. І от прямо буквально — в мене з викладанням склалося захоплення з першого погляду. Дуже сильно заглибилася. Я відчувала себе в цьому своєю.
При тому, що починала зовсім з нуля — в мене тоді не було ні наставників, ні якихось структур. Не було людей, які могли б навчити. Взагалі такого не було. Я все досліджувала сама: підхід до людей, методики, усе-усе.
Закохалася у викладання, почала викладати. Спочатку працювала на курсах. Але в якийсь момент зрозуміла: на ринку немає місця, де я можу реалізувати себе й свій потенціал.
— І тоді з’явилася ваша перша партнерка?
— Так. У той період у моєму житті з’явилася прекрасна партнерка з Вінниці. Вона родом звідти. І це, власне, те місто, де все починалося, де вирішувалося дуже багато моментів. Через це у мене дуже теплі спогади, пов’язані з Вінницею.
Вона підкинула ідею — і ми почали розкручувати наш проєкт. Для мене він зараз став і місією, і ціллю. Я розвиваю його з величезною любов’ю. З любов’ю до викладання. Передаю знання викладачам, а вони вже несуть їх далі у світ.
— Як називається ваша школа?
— Got It School. Посил у цій назві — вона означає “ясно”, “зрозумів”. Ми хотіли, щоб кожна людина, яка приходить до нас, могла в кінці сказати: I got it. Що вона дійсно зрозуміла, що все ясно, клас — я змогла. Це така точка Б, якої людина досягає. І з’являється відчуття радості, впевненості, спокою. Що: вау, клас, я дійшла туди, куди хотіла.
Як Ти відчуваєШ, що ТВОЯ справа має значення?
Для мене, напевно, першим таким фактором є зворотній зв’язок. У першу чергу — це відгуки від моїх студентів. Коли я, умовно, допомогла людині підготуватися, закрити якийсь запит, досягти цілі — хтось переїхав, хтось отримав роботу, хтось виступив на конференції… Різні історії. Людина приходить, ділиться — і я розумію: клас, я роблю щось важливе. Я допомагаю людям досягати їхніх цілей.
Це справді про зворотній зв’язок. І все починалося саме з викладання. Коли я бачила, що даю цінність, мені хотілося розширюватися. Далі вже почала наймати викладачів, ділитися з ними досвідом, передавати своє бачення.
Зараз я взаємодію і зі студентами — викладаю, і з викладачами, і займаюся розвитком школи. І я розумію, що моя залученість — це підтримка на різних рівнях. Для студентів — це можливість вивчити англійську. Для викладачів — навчитися, зрости, отримати підтримку. І вони теж приходять з відгуками. Кажуть: «Класно, що ти взяла за руку, провела, допомогла».
Буквально от днями отримала дуже зворушливий відгук від викладачки, з якою ми вже три роки разом. Вона мені розповіла, що колись хотіла звільнятися. Каже: «Я тоді була незадоволена всім — тим не подобалося, тим не влаштовувало». А тепер каже: «Я так класно з вами виросла». Бо я справді була поруч. Спочатку допомогла їй як викладачці, підтягнула, а тепер вона вже сама стала наставницею для інших викладачів.
Тобто перше — це зворотній зв’язок. Друге — це, напевно, спостереження того, як люди змінюються після взаємодії зі мною. І звісно, є внутрішні імпульси, які змушують мене рухатися далі. Продовжувати робити те, що я роблю. Або покращувати свої навички, отримувати нові знання — щоби потім впровадити їх у свою діяльність.
Яку пораду Ти б дали тим, хто хоче "так як Ти"?
Приходьте вчитися, приходьте працювати.
Ну, перше питання, яке я можу запитати — як я можу допомогти? Якщо це викладач — то я запитую його ціль, його запит і дивлюсь, чи я можу допомогти з цим. Якщо так — то ми працюємо, умовно, в форматі наставництва. От. І я вже беру за руку людину і проводжу від точки А до точки Б.
Тобто, якщо людина каже: “Хочу, як ви”, або “Подобається якісь там результати, рівень і так далі”, я така: “Добре. Давайте попрацюємо разом”. Все.
Бути українкою — про що це?
В першу чергу, от знову ж таки, перше, що спадає на думку — це бути тут. І розвивати. Розвивати себе і свою діяльність. Умовно — для того, щоб прославляти свою землю.
Коли я їздила за кордон, враховуючи всі обставини, я справді пишалася тим, що створюю щось своє — українське. І що я можу про це говорити. Розповідати світу.
Тому мені здається дуже важливим вкладати в себе. Бо ти — обличчя своєї країни. Коли ти розвиваєшся, інвестуєш у себе — в різних проявах, як у кого це проявляється — це вже робота на велику ідею.
Для когось це розвиток ментальний чи емоційний, для когось фізичний, для когось — своя справа, яку хочеться показати світові. В когось це може бути ще щось зовсім інше.
Для мене це — розвиток себе як особистості, розвиток своєї справи. І презентація цього світу. Говорити голосно: ось ми є, ось що ми робимо. І це — з України.
як ти проявляєш гідність у щоденному житті
Це, в першу чергу, про вчинки. Про дії, які я роблю щодня. І про вибір.
Завжди можна, навіть зараз, у ситуації війни — завжди можна обирати, з якої емоції діяти. Мені дуже близька фраза про те, що можна воювати з ненависті до ворога, а можна — з любові до своєї країни.
І от мені ці слова дуже відгукуються. Я справді дотримуюся цієї позиції. Усе, що я роблю — мені хочеться робити з гідністю. З високо піднятою головою.
Усі мої дії — у підтримці, розвитку, взаємодії — вони мають бути гідними. Не опускатися до якогось рівня злості чи помсти. А діяти з любові, з поваги. До себе. До людей. До землі, на якій стою.
Про безбар’єрність і доступність
Мені дуже відгукується момент про те, що важливо доносити сенси. Неважливо, якої ситуації це стосується. Але важливо — нести в маси. Нести в світ.
Я слідкую за різними людьми в соцмережах — і мені дуже подобається, коли люди, які пройшли складні досвіди, діляться. Навіть зараз — ветерани. Мені дуже близька ця відкритість. Бо коли я бачу ці пости, відео, думки — я починаю краще розуміти. Я замислююся: «Ага, добре, значить отак правильно, отак має бути».
Ця культура — вона мені дуже близька. І зараз найбільше відгукується тема взаємодії цивільних і військових. Бо через підняття саме цих питань можна зняти бар’єри. А ці бар’єри, на жаль, є. Багато цивільних просто не знають, як комунікувати. Що сказати? Як поводитись? І це, звісно, впливає на військових. Викликає дискомфорт, а іноді й болючу реакцію.
А якщо буде інформація — чітка, доступна — якщо буде налагоджена комунікація, то це може вивести взаємодію цивільних і військових на якісно новий рівень.
До речі, ми працюємо з військовими. У нас було велике корпоративне замовлення на навчання. Ми, звісно, надаємо знижки на навчання у школі. Але ще — проводимо тренінги для викладачів про те, як правильно взаємодіяти з військовими.
У нас є експерт — діючий військовий, який також є викладачем. Так склалося. І саме він проводив тренінги для нашої команди. Це було дуже цінно. Максимально. Як вести урок, як будувати контакт — усе це має значення.
Я і для себе багато відкрила. І я точно знаю: це потрібно. Це треба інтегрувати в наш напрям. У наше викладання. У наш простір. У нашу культуру.
Як вдається перетворювати ідеї в сміливі ідеї, і в реальність?
Ідеї виникають у період розслаблення. Це я точно для себе відмітила. Раніше в мене була велика проблема: я намагалася працювати 24/7. Постійно щось робити, реалізовувати, бігти. І це довело мене до вигорання. Не дуже приємний досвід, скажу чесно.
Після цього я зрозуміла: ідеї приходять, коли я відпускаю. Коли я просто в сауні, в спа, на прогулянці, читаю книгу або дивлюся фільм — звідкись з’являються відповіді. Думки по робочих моментах, які мене турбували. А коли спеціально сідаю подумати — важко. Все глухо.
Але тільки я дозволяю собі жити — з’являється ідея. І от тоді — з новою енергією, з ресурсами — я вже йду й реалізовую.
Для мене це працює саме так.
Як продовжувати навіть коли здається, що все нереально
Та якраз хотіла підкреслити: здається. Бо це тільки здається. В той момент, коли здається — насправді ні.
Для мене найважливішим фактором є підтримка близьких. Зокрема — моєї партнерки. Якщо говорити про школу, про розвиток справи — я звертаюся до команди. Ми обговорюємо. Ділимося. У нас досить відкрита культура: ми говоримо, хто чим бентежиться, які страхи, які накрути. Ми це піднімаємо й проговорюємо.
Як правило, хтось один виснажений, а інший — у доброму стані. Поговорили, підтримали одне одного — і вже пішли далі. Працює.
Якщо ж це щось особисте — беру паузу. Максимально приділяю час собі, своєму тілу. Побути з собою. Поспостерігати: звідки це, що воно, чому воно з’явилося. Інколи — попрацювати з терапевтом. Це теж працює.
Обговорити те, що виникає. І зрозуміти, що з цим робити далі.
Як змінилося життя, коли вирішуєш ти, а не замість тебе
Насправді для мене це — величезна цінність. Передусім це про свободу. І це про задоволення. Прямо, ну, не знаю… про прайм життя.
Коли я сама собі господиня — тоді я отримую справжнє задоволення від життя. Бо я сама планую все так, як мені хочеться. Не тому, що хтось сказав, що треба.
Коли починала свою справу, звісно, було страшно. Були питання: як самоорганізуватись, як впоратись із тайм-менеджментом. Але потім… От є якийсь момент — ти його вирішуєш. Потім ще один. І далі. І чим далі я йшла, тим більше помічала: а це ж — перевага. А це ж — свобода.
Я можу будувати свій графік як хочу. Хочу — викладаю. Хочу — працюю. А хочу — ставлю собі масаж на понеділок зранку. Або йду на спорт серед тижня. І це не про “з 9-ї до 5-ї”. Якщо не хочеться працювати — не працюю. Бо, наприклад, погано себе почуваю.
Це більше про внутрішнє відчуття: “Чого я хочу?” І я собі це дозволяю. І роблю. А не те, що “треба”.
Мені здається, що для жінки це взагалі якась така база — слухати себе. Втілювати те, що справді для тебе важливо. І коли ти самозайнята — у тебе більше можливостей це зробити.
розкажи про своє місто
Київ для мене — це однозначно місто проявленостей. І місто можливостей.
Я нещодавно повернулася з-за кордону й приїхала в Київ. І, чесно кажучи, дуже цьому тішуся. Бо кожного разу, коли в мене є якась взаємодія з цим містом — це про ріст. Про проявленість. Про силу.
Я вважаю, що Київ — це місце, де можна класно розвивати себе. Розвивати свою справу. Заявляти про себе. І це місто величезних можливостей для дозвілля. А мені дуже важливо — якісний відпочинок. Цікаві активності. І Київ це все дає. Тут реально є з чого вибирати.
Крім того — Київ для мене про людей. Люди тут дуже різні. І дуже прості. Це велике місто, тут ніхто не заморочується: як ти виглядаєш, що ти робиш. Ніхто не звертає уваги. І коли я вперше переїжджала сюди — це мене вразило. Приємно вразило.
Київ — це точно місто для мене. Там, де я можу дихати на повні груди. Бо є таке відчуття… ніби все можливо. І зустріти свою людину. І знайти можливості для справи. І для себе.
От тому — найприємніші асоціації.
Що розказати про вінницю?
Вінниця — це, напевно, асоціації через досвід. У першу чергу — про створення. Про розвиток. Про компанії. Про друзів.
І про якийсь такий релакс… дружні посиденьки. Заходи сонця.
Це набір слів, який найкраще описує, що я там проживала.
Вінниця — це місто, де взяла початок моя історія. Саме там ми разом із партнеркою створювали мою першу школу. Все почалося звідти. Там є мої місця натхнення, місця спогадів. Де ми вигадували, творили, працювали. Дуже багато працювали — у кав’ярнях, у просторах, у русі.
І Вінниця — це дуже про людей. У певний період я постійно брала участь у різних програмах, знайомилася, їздила на тренінги. І тоді був такий час, коли я приїжджала туди — на вихідні, на тиждень — і це була зустріч за зустріччю: з кимось побачитися, з кимось поділитися досвідом, щось зробити разом. Просто поговорити. Нетворкінг.
От це точно для мене — Вінниця.
питання невідомій жінці
Якби ви могли збудувати культову споруду, що б це було? І яку функцію вона б несла для суспільства?
Однозначно — це було б щось, пов’язане з навчанням. Я прямо побачила образ: або жінка, або просто людина. З книгою. Із чашечкою. І поглядом — у вікно. Щоби це була людина, яка вивчає щось — і водночас насолоджується. Дивиться на гарний краєвид. Надихається.
Це — перше, що спало на думку.
— А яке питання ви поставите іншій жінці?
— Так… Які речі дають натхнення? І як часто вдається їх робити?
ми подумали, ви можете захотіти щось спитати.
❤️ як хочете щось запитати героїню цього матеріалу,
або щось їй написати – сміливо пишіть в формі, їй буде приємно.
