Повернутись назад

ВАЛЕРІЯ ТОКАРЧУК: українська італійка

Вона — Валерія Токарчук. Колись їй дали римсько-латинське ім‘я, тому що відчували, що стане частиною Італії. Лєра — емігрантка, мама, дружина, жінка яка шукає місце під сонцем у сонячній країні.

Як давно ти виїхала з України і чому то зробила?
Вперше я поїхала до Італії в 1995 році 10-річною маленькою дівчинкою як дитина-чорнобилець. Переїхала напостійно після заміжжя в 2006 році.

Що ти зараз сказала б собі тій, яка їхала колись з Вінниці?
Собі б 10-річній нічого не казала. Та маленька дівчинка дуже добре вміла за два місяці за кордоном брати від цієї країни все.
А собі 21-річній відповіла б дуже жорстоко і, мабуть, відмовила чи порадила б ще підрости. Тому що еміграція — то не тимчасовий відпочинок; то дуже важко і вона ломає.

В чому ти реалізувалася?
Я мама, дружина…
Я навчилася говорити італійською і місцевим діалектом, так що не кожен італієць зрозуміє відразу, що я не місцева.
Я вивчаю і насолоджуюсь Італією, як самі італійці не вміють. Потрібно поважати місцевість, де живеш, інакше ця місцевість перестане поважати тебе. І неважливо, то Батьківщина чи ні. Це повага, в першу чергу, до самої себе.

Що ти ще хочеш зробити?
В мене є бажання викладати італійську мову по італійських казках і дитячих оповіданнях. Я сама так її вивчала. І хочеться перевести українські казки на італійську, щоб існувала така книжка для італійців з українським корінням. Але якось не структуруються поки ці бажання.

Про що ти мрієш?
Мрію жити на дві країни і бути реалізованою і тут, і там.

Який страх за собою носиш і чому боїшся його подолати?
Інколи мені вже здається, що я нічого не боюсь. Що всі страхи в минулому. Але боюсь жити не своїм життям і залишитися ні з чим.

За останні 6 місяців ти дуже змінила життя. Чому так сталося, що ти зробила і що це тобі дає?
Здається, що в цьому році на мій День Народження переключився якийсь вимикач в моїй підсвідомості. Я, нарешті, перестала підлаштовуватися під інших, а почала підлаштовуватися під себе. Суттєво схудла. Придбала квитки в Україну. Багато почала спілкуватись з українськими друзями, що давно вже не робила. Планую зустріч з однокласниками і одногрупниками.
А ще… я дозволила собі озвучувати те, що відчуваю.

Розкажи про людей з якими ти спілкуєшся
Взагалі я дуже скритна людина і мало кого підпускаю до себе. Це переважно мої друзі вже зараз італійці, навіть італійки, яких я колись ненавиділа. Найрізноманітніші люди. Головне, щоб мені було конфортно при спілкуванні.

Ти любиш подорожувати? Розкажи про свою Італію, якою ти бачиш її всупереч класичним гідам
Італія — це бездонна чудова країна. Мені здається, потрібно три життя, щоб насолодитися нею. Але для звичайних туристів вона якась стандартна. Для мене душа Італії на півдні. Тут тепло і є справжність. То не північний люкс для розведення туристів на гроші.
Південь Італії — це неймовірні краєвиди, чудова архітектура, неймовірне море, смачні страви, теплі люди і справжні емоції, а не стандартні туристичні маршрути, які усім знайомі.

Як ти вибираєш вино? Яке любиш і як його п‘єш?
Вино ми зазвичай вибираємо на виробництві, без гарних пляшок і етикеток, але натуральне. Червоне сухе — то вид окремої насолоди. Біле — більш на свята і до риби.

Свічки. Чому їх купуєш і що вони тобі дають?
Моя пристрасть до натуральних свічок Yankee Candle почалася не так давно. І сталася вона якось випадково з першої свічки. Це коли окрім гарної свічки ти отримуєш запах ефірних масел по всьому дому і можеш в залежності від настрою вибирати аромат і впливати на емоції.

Книги. Що читаєш?
Книги дуже різноманітні, але вони переважно на італійській мові вже. Це художня класична література або чиясь біографія. Може бути і пригодницький роман. Читаємо разом з сином і обговорюємо разом.

Розкажи, яка ти?
Я дуже справжня. Але це або подобається, або лякає. Саме ця справжність або закохує, або відвертає. Я не буду робити те, що мені не подобається; я не буду намагатися подобатися тим, хто мені не подобається, тільки тому що так треба.
Я все, або нічого.
Моя справжність — це мій дар і моє покарання.

Що є в твоєму телефоні?
Соц. мережі, додатки-помічники для подорожей, ігри-головоломки.

За чим вінницьким сумуєш?
Я сумую не так за Вінницею, як за тою собою: та дівчина була більш жива і смілива. Вона була неймовірна…
Сумую за самим містом, так як живу а маленькому містечку. За друзями.

Ти вважаєшь себе щасливо? По чому то міряєш?
Я успішна, а не щаслива. Вдача мене супроводжує з дитинства. Наді мною ніби янголи літають, які завжди соломку підстелять. Завжди з’являються люди, які в самий складний момент допоможуть.
А щаслива людина — це не та, яка багата і реалізована, а така, яка може залишатися самою собою завжди і нікому нічого недоводити, та бути зрозумілою. Я так поки що не вмію. Чи в мене так не виходить.

Якби ти змогла зробити для когось щось, що б то було?
Я показа б свою іншу Італію, і через це показала себе.
Ми можемо врятувати себе, коли в самому простому шукаємо красу.
А якщо кожен окрім себе навчить цьому ще когось, ми врятуємо світ.


Фото надані Валерією Токарчук