Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

В перші дні у всіх був не зрозумілий стан. І звісно ж я писала знайомим і друзям. Багато хто їхав, і говорив поїхали. Але від однієї думки в мене стискало усе тіло. Моє тіло казало ні. Я слухаю свою інтуїцію. Вона сказала НІ. Я нормально ставлюсь до тих, хто поїхав і до тих, хто залишився. Ще прочитала цитату стосовно цього:

«Ті, хто залишився, відчуває своє коріння. І нам потрібне коріння.
Ті, хто поїхав, нам потрібен погляд збоку і свобода.
Ті, хто плаче, це душа. І Земля має душу.
Ті , хто злиться і ненавидить – це кулаки. Нам потрібні кулаки.
Ті, хто бореться – це наше серце. Без боротьби немає серця.
Нам всі почуття потрібні.

Що ти робиш в період війни? 

Спочатку я просто жила. Була з родиною. Потім почала думати, що робити, чим я можу бути цінною?

Я почала займатися онлайн з дітьми. І відчула неабияку цінність цих занять. Дітям потрібне спілкування не лише на побутовому рівні. Онлайн уроки шкільні – то більше про те, як відповідати. А спілкування?

І один хлопчик мене запитав післz заняття: «А як мені засинати? А мені страшно, я боюсь монстра за дверима…»

Дітям важливо поговорити, дітям важлива підтримка. І зустрічі один з одним.

Я не знаю як буде далі, тому що точно розумію, що не скоро повернемось до звичного формату роботи з дітьми. Але залиши їх також не змогла. Ми спілкуємось просто в чатах, онлайн, жартуємо і ділимось, як пройшов день…

Мій ритм життя став набагато помалішим.
Багато часу з родиною і онлайн простір.

Юлія Андріянова,
тренерка з комунікацій, засновниця Медіа-школи, тележурналістка.
https://www.instagram.com/andriyanovayu
lya/