Повернутись назад

Анна Вахула: про красу і жіночність

Ми розмовляли про шлях, сім»ю, підтримку чоловіка і велику мрію окрім салону стати школою, в якій щодня проходитиме навчання в сфері beauty. Вона листала «Амбітну…», знаходила знайомі обличчя, говорила про здорову конкуренцію і дружбу з колегами. По-чесному, про команду, яка з нею працює, дуже по-жіночному і елегантно.  Анна Вахула.

Я Анна Вахула, засновниця і власниця бренду Anna Vahula Style Studio. В основному займаюсь бровами.
Мій шлях досить цікавий. Я ніколи не думала, що у мене буде щось пов»язано з діяльністю у сфері краси, так як по рекомендації батьків навчалась на юрдичном факультеті. Це також у мене виходило успішно, бо маю комплекс відмінниці і не мала іншого вибору.
Я з Криму, чоловік у мене зі Львова. Приїхали в Вінницю з двома валізами в 2003 році і стали працювати. Я влаштувалась на державну службу, пропрацювала там 15 років. Тут же народились дітки, два декрети.
Але доля випадково направила мене в інший напрям і я пішла працювати в салон краси адміністратором. І уже пізніше через візаж я знайшла себе.І відкрила Anna Vahula Style Studio.

Особливості студії

Anna Vahula Style Studio — це салон краси та стилю і школа одночасно.

Ще відкриваючи салон, ми уже носили задумку, що це має бути школа. Тому я з командую роблю все для того, щоб в нашому величезному залі, крізь який ми щойно проходили, відбувались навчання в усіх сферах beauty. Це і нігті, і візажисти, і бровісти. Дуже хочу, щоб коли виникало бажання в дівчат і жінок змінити діяльність, чи стати більш професійнішими, вони одразу ж знали, що для того треба йти тільки в Anna Vahula Style Studio.

Ми маємо дуже активні сторінки в соціальних мережах: постійно активні, актуальні, завжди знімаємо і показуємо прямі ефіри. | facebook.com/AnnaVahulaStyleStudio

Особисто я також маю свій кабінет, в якому роблю свої процедури. Я не хочу не робити брови. Я працюю зі своїми клієнтками, веду їх записи.

Хоча, насправді, колись я не думала, що матиму майстрів з манікюру чи педикюру. Раніше все базувалось навколо мене. Тепер у мене є 5 бровісток, дівчинка, яка робить татуаж, дівчинка, яка робить вії. Дівчата, які займаються руками і ніжками.
От так вийшов салон. Хоч мала бути спершу просто школа на чолі зі мною.

Ми посійно запрошуємо до спільної роботи майстрів. На відсотках, орендах, на будь-яких умовах, аби тільки тут було по-більше людей. Моє щастя — то коли я заходжу в салон, а тут вповну йде робота. Хтось фарбується, комусь роблять ручки, комусь — ніжки. Такий собі бджолиний рій, в якому кипить робота, розмови, стосунки.

Трохи про новий досвід

Я бачу суттєву різницю в тому, як формуються групи на навчання в нашому місті. Поки не можу розгадати цю загадку, адже в маленькому Ужгороді групи завжди переповнені. А Вінниця дуже обережна до навчання і нового. Я маю команду, яка займається розкруткою, таргетованою рекламою, охватами, розсилками. То скурпульозна і зосередженна робота, яка постійно піддається аналітиці і корекції. Напевно, маємо справу зі стереотипами, але ми з ними боремось.

Чому вам варто довіряти?

Я не вмію користуватись дешевими матеріалами. Фарби, матеріали, інструменти — усе має бути дуже якісним, що викликає довіру. Сюди ж відноситься мій професійний рівень, рівень дівчат, яких я об»єднала під свої салоном.
Ми з клієнтами завжди чесні. І чекаємо від них чесного зворотного зв»язку. Від того наші відносити стають довгими і міцними.

Досягнення

Я постійно приймаю участь в різних чемпіонатах. Одного разу зайнявши призове місце (звичайно ж — перше), я стала їздити по чемпіонатам, отримувати різноманітні кубки, грамоти, відзнаки.
Далі я вийшла на той рівень, коли мене запросили до складу суддів. В цьому теж є свої щаблі, потрібно пройти певну ієрархію. Тому що ти не можеш сьогодні виступати, і завтра судити. Є старійшини, помічники суддів. Тепер я задіяна майже в усіх чемпіонатах як суддя чи голова атестаційної комісії. І для мене це велике досягнення.
Відкривши салон, додалась така функція, як партнерство та спонсорство, на що ми залюбки йдемо. Тому що так про нас починають теж говорити, впізнають ім»я і логотип.

Потім ми придумали спільний проект з Вікторією Куляс в Women’s Secrets By V&V. То beauty-сніданок, який має тематику, атмосферу, фото-відео, корисні бесіди. Це дає велику впізнаванність. Для мене то дуже важливо зараз. Я працюю на майбутнє. Відкрити салон — це не означає стати багатим. Це колосальний труд. Тому що є багато циклів, які слід поєднувати: власну професійнсть, команду, атмосферу в команді, затишок в салоні, впізнаванність, імідж і ще багато-багато всього. Моя ціль — бути в зв»язці надійних і авторитетних салонів. Щоб ми були на слуху, щоб про нас постійно пам»ятали і запрошували кругом.

Ви делегуєте часто чи любите самостійно все робити?

Я люблю все робити сама. Але це дуже важко. Тому що то забирає багато думок, енергії, часу. Постійна включенність на все дуже стимулює делегувати. Всі мої дівчата ведуть кожна свою лінію: одна займається курсами, інша охватами і т.д. А ще ж є власна сім»я. Вони ж теж мене чекають.
Додому роботу я не ношу. Але й свою роботу не завжди можу делегувати. Так, піднявши ціну, я трошки своїх клієнтів плануала передати своїм дівчатам. Не вийшло.

Ви жінка, дружина-мама, чи власниця студії?

Скоріш за все, у мене все рівноцінно. Вдома — я жінка і мама, на роботі я власниця салону. Я — хамелеон. Але дуже хочеться все встигати, завжди кругом бути на перших позиціях. А ще я також хочу бути просто жінкою. Бути красивою, потрібною, щасливою. Колись одна знаменитість сказала, що коли ми маємо щастя і здоров»я — ми їх не помічаємо. А коли уже щось «починає боліти», чи за чимось плакати, тоді ми розуміємо, що цього не маємо. Тому, щастя — це коли ми його не помічаємо. Тоді воно є.

Тому, варто поєднувати: роботу, якій не конкурує сім»я, і сім»ю, в якій немає постійно роботи.

Управління часом

Плани не пишу ще. Я людина з широким охватом. Якщо мені зараз потрібно працювати — я то буду робити. Я дійду до певної цілі, і лиш потім стану відпочивати. Планую лише записи клієнтів. Колись, доки формувала все, так, мала завантажені і вихідні, і вечори. Зараз намагають о 18-19 закінчувати роботу, вихідні — проводити лише з сім»єю. Інколи дуже важливо зрозуміти, що варто зупинятись, аби просто жити. Щоб в театр сходити, тихо містом прогулятись з дітьми, кудись поїхати. Усіх грошей не заробити. Та й з кожним разом при збільшенні надходжень збільшуються і потреби.
Час просто шаленно біжить вперед. Тому треба зупинятись, давати собі дихати, відпочивати. Дарувати свій час теж дітям і чоловікові.

Що вас демотивує

Колись я мала розмову з астрологом. Вона мені тоді розповіла про те, що я часто сама себе обмежую, домальовую якісь рамки, а тому зупиняюсь. Я завжди знайду повно пояснень, чому щось робити не треба. Тому, я вчуся усі «стопи» відкривати. І тепер, якщо боюсь, навпаки стаю і роблю то. З тих пір я погоджуюсь на все і ніколи не відмовляюсь. Мені цікаво все. І то мене рухає зараз.

Я чітко знаю, що ніколи не візьму на себе роботу, яку не вмію робити. Кожен має бути на своєму місці.

Подругу маєте?

Напевно, ні. Є знайомі, товариші, колеги. Як їх між собою розділити? Не знаю. Є друзі. Сімейні. Їх менше, аніж було в студентські роки. Але вони теж надійні, веселі і хороші. Хтось ще зі школи, хтось народив дітей, розвівся, плакав, одружився, живе закордоном чи в іншому місті. Але сказати, що маю подругу, аби щовечора з нею розмовляти, постійно кудись ходити і т.д — то ні, не маю. Але з віком, маючи майже 20-річний сімейний досвід, місце подруги зайняв мій чоловік. І мені від того дуже добре. Так, як мене підтримає і зрозуміє мій чоловік, не в силі більше ніхто.
З друзями — ми разом проводимо час, але в душу один до одного не влазимо. Душевним розмовам є місце лише у сім»ї.

Розкажіть про сім»ю

З чоловіком познайомились в Криму. Ми зійшлись, як дикий захід і спекотний південь. Всі дивувались, як це може бути. Кохання — воно таке.
В 2002 році ми одружились. І вирішили два роки пожити для себе. І лише в 2005 у нас народився Андрій. З 2002 по 2005 я не пам»ятаю, що ми робили. Так шкода, що ми їх втратили. Тому що потрібно зразу народжувати. То моє чітке переконання. Життя сім»ї починається тоді, коли народжуються діти. А «жити для себе» треба в старосі. Вся пам»ять і все сімейне життя пов»язане з народженням дитини.
Потім, через 5 років після Андрія, у нас народився Петро. І так ми маємо двох синів. Потім через якийсь час у нас з»явилась собачка. У мене чоловік мисливець і рибак, тому ми обрали собі джека-рассела. Вона наша доня, друг, помічниця в полюванні, їй 3,5. Вона уже народжувала цуценят і єдина в Вінниці собака-мисливець, у своїй породі. Вона приймає участь у різних змаганнях серед собак мисливських порід. Вона дуже активна та азартна собачка щодо робочих якостей.
Отак ми і живемо: в дітях і собаці.

Що головне в сімейних відносинах і рутині?

Чесність. А ще ми не влазимо один до одного в робочі питання. Це наша особливість: ми не живемо в роботі один одного. Тому я не знаю по іменам всіх тих, з ким чоловік працює, і його робочі процеси. Мені важливо, чи все у нього добре і я його просто підтримую, якщо в тому є необхідність.
Чоловіка ж у моїй роботі більше. Я ж дівчинка. Я слабша. І мені потрібна його підтримка. Я іноді і грошей у нього попрошу, і поради, і просто, щоб мене послухав. Він у мене любить порозпитувати про щось. Навіть є трохи адвокатом бренду Anna Vahula Style Studio) Бо коли приходять клієнти, і ми дізнаємось, хто порекомендував, часто відповідають, що від мого чоловіка. І то дуже приємно.
Колись я запитувала, ще напочатку наших відносин, якою він хотів би мене бачити як дружину: спокійну, такою, яка в печері береже вогонь, готує істи, бавить дітей. Щоб в фартушку, а руки в муці… Чи активна, успішна, в роботі і своїй справі. Звісно, він обрав другий варіант. Такою я й стала
Чоловік дуже пишається, коли ми відпочиваємо, і постійно зустрічаємо десь моїх знайомих, з кимось вітаємось, хтось підходить щось розповісти.
А в житті, коли я в себе перестаю вірити, він продовжує вірити в мене попри все.

Що побажаєте жінкам?

Віри в себе. Краси. Вчасно доглядайте за собою. І пам»ятайте, що ви — жінка.

 

 

Ющенко, 12 | 068 150 7034

Фото надані Анною Вахулою.