Ти зараз у Вінниці? Чому?

Залишилась вдома. Насамперед, війна розкрила очі на все і всіх! В першу чергу на моїх дітей , чоловіка, рідних, в хорошому розумінні! Я думала , що мої діти ще маленькі (4 і 6 років).

Але, коли в перші страшні дні війни, безперервно літали ракети над головою , і я аби вберегти дітей, готова була виїхати за кордон. Вони ховаючись від страху , казали ” Слава Україні!” , співали гімн. І заявили , що нікуди не поїдуть з дому.

Я зрозуміла, що все , що мені залишається – зробити все, що в моїх силах , аби мої діти жили вдома!

І почала волонтерити. Стала маленькою частинкою волонтерського центру Шахіна. Збирала гуманітарні допомоги , возила на фонд Шахіна Діани Подолянчук, шукала діаспору за кордоном для організації гуманітарної допомоги, ліків, збирала кошти, знаходили бази, для закупу спорядження амуніції військовим, приймала переселенців з гарячих точок, заселяла , забезпечувала всім потрібним. І надалі приймаю активну участь в волонтерстві.

Що робити, щоб Вінниця була затишним містом для всіх нас ?

Я вірю в нашу перемогу, в справедливість, вірю в Бога!
Дякую кожному , хто приймає участь і підтримує. Найбільше дякую , свої дітям , які не дали здатись , зламатись . Які терпляче і з розумінням чекали маму з поїздок, в деякі моменти , з страшних поїздок.
Ми всі маємо триматись одне за одного і переможемо! Кожен з нас герой!

Іванна Лукашенко,
мама

https://www.facebook.com/profile.php?id=100021666074415

Вже так втомилась я чекати,
Коли закінчиться війна.
Ще добре чутно звук гармати,
Ще чорна йде на нас орда.

Це люди? Ні, перевертні московські,
Що йдуть “звільнять” вільний народ.
А ми несем свій біль у серці,
Від рідних, ближче до кордон…

Але не всі із нас тікають.
Є ті, що мають силу й міць,
Козацький дух й Любов безкрайну,
До найрідніших серцю місць.

І вірю я, ми відвоюєм,
І переможем в цій війні .
І ми ніколи не забудем,
Ці чорні, хмурі, страшні дні.

І буде сонце, сміх дитячий,
Й розквітне Україна знов.
А ворог, назавжди проклятий,
Не змиє з рук невинну кров!

(І.Л.)