Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Бо дані мого рівняння з багатьма невідомими склались в цю відповідь. Тут мій чоловік, моя сім’я, мій дім. 

Вінниця – моє місто сили. Опираюсь на це, щоб і далі творити підтримуюче оточення.

У кожного своя ситуація і обставини. Важливо це пам’ятати. Тому я підбираю слова, щоб не поранити тих близьких, які поїхали з міста. Мені не довелось вибирати: залишатись чи їхати заради безпеки дітей. Діти проживають війну по-різному, навіть коли у місті відносно тихо. 

Коли вибухнув Чорнобиль, маленьку мене батьки відправили до родичів в Ригу. Врятували мою щитовидку і подарували щасливий період дитинства. Я вдячна за це. 

Що ти робиш в період війни?

Перші дні було страшно. Ми живемо у центрі, під вікнами спальні стріляли із калашів, а сирени і досі чути так голосно, наче динамік розташовано на балконі сусідів. Я не могла спати, не могла плакати, познайомилась з панічними атаками. 

Досить швидко страх перейшов в злість, і це дало енергію щось робити. Разом з чоловіком займались гуманітаркою, допомагали по запитам і продовжуємо це робити. Відновили сімейну справу, щоб зберегти робочі місця і підтримувати економіку. 

З першого дня війни я мию голову і користуюсь парфумами – це мене стабілізує.  Від емоційної кризи врятував букет квітів.  Відстояла право на манікюр ще до того, як Арестович офіційно «дозволив» нам працювати.

Символічно, та я завершила роботи з черги замовлень на авторських Тедді у переддень війни. Крім одного ведмедя, якого не встигла «до кінця лютого». Він народився у день весняного рівнодення, назвала Кім.

Пошила собі білого кролика на ім’я Джавелін. Я почала його в січні під новорічні кіношки, а завершила у дуже лютому березні. Він мій терапевтичний місточок, який з’єднав «до» і «після». Живу життя, навчаюсь і підвищую рівень майстерності в творчості, завантажую мозок і руки. Арт-терапія рятує, шиття і письмо. Тому буде продовження казки для дітей та доросликів. 

Відновлююсь, коли бачу як прокидається поруч природа. Вже скоро розквітнуть магнолії , які ми разом восени садили перед пологовим у проєкті «Намисто магнолій». Бачила гарні бутони вже. Життя не спинити. Ми переможемо, я певна в цьому! 

Катя Калашнікова 
Засновниця некомерційного проєкту «Підтримуюче оточення», письменниця, арт-терапевтка, авторка художніх ляльок та колекційних Тедді.
https://www.facebook.com/trenertvorchosti