Ти зараз у Вінниці? Чому?

Війна, або як правильніше говорити, повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, застала мене, як більшість вінничан, зненацька. 23 лютого ми з випускницею визначились із вибором моделі й тканини для випускної сукні та 24 лютого планувалось розпочати цікаву креативну роботу. А ще 23 лютого я поспішала закінчити композицію “Вулик” для свята весни в дитячому садочку меншої донечки. Хтось можливо скаже, що війна була прогнозована, але ж ніхто не уявляв такої віроломності, масштабів та жахіття… Тому “тривожні валізки” собі та донькам на всяк випадок почала збирати 24 лютого, побачивши та почувши новини… Хоча, не дивлячись на страх, розпач, розгубленість, якась внутрішня інтуїція підказувала мені, що у рідній Вінниці буде безпечно та спокійно.

А ще на питання “Чому я з дітьми не виїхала з України у перші дні війни?” відповім відверто: було страшно їхати у невідомість, не маючи великих заощаджень, а в себе вдома, як мовиться: “стіни гріють”. Адже саме тоді я як ніколи усвідомила, що дуже люблю своє місто, вірю в неймовірних людей, які мене оточують, хочу залишатися вдома та наближати Перемогу всіма можливими силами та діями! Материнство – це така надзвичайна і в той же час відповідальна місія, що не дасть довго хандрити та розпускати нюні, адже на мене дивляться дві пари маленьких оченят, для яких я є прикладом у всьому, і в тому числі: як діяти коли почалася війна? Доречі, з першого дня війни я не проронила ні сльозинки. Тоді було відчуття, що всередині все застигло кам’яною брилою… Мабуть виплачусь у День Перемоги.

На третій день війни ми зі старшою донькою Катериною пішли плести маскувальні сітки, адже і я, і вона чітко усвідомили, що хочеться бути корисними та робити все можливе для захисту України від ворога та наближення перемоги.

А трохи пізніше волонтери з ГО “Подільська громада” шукали, хто може шити жовто-блакитні прапори і я одразу відгукнулася та вмить перефарбувала своє життя у жовто-блакитні кольори💙💛

Відшиті прапори 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 відправлялися на фронт та військовий госпіталь для поранених солдат. Розуміючи, наскільки ця справа необхідна, має колосальний попит, мені вдалося знайти ще декілька дівчат у допомогу. За що величезна подяка 🙏🙏🙏

Прапори шиються вже більше двох місяців, а також маю втіху від того, що вже працюю над творчими проєктами. Аналізуючи спіраль моди, маю неабияку впевненість, що мода майбутнього буде втіленням жіночності. Отож продовжую працювати над цим 💃💃💃 А ще події, які відбуваються викликали неабиякий інтерес до автентики у одязі та прояву патріотизму.

Що робити, щоб Вінниця була затишним містом для всіх нас ?

Можливо, я не буду у відповіді на це питання оригінальною, але я думаю, що потрібно любити своє місто всією душею 💗 Я б навіть сказала, відноситись до нього як до рідної людини: не кривдити і не ображати у всіх сенсах, не смітити на вулицях, дбати про духовні та матеріальні цінності.

А ще робити сумлінно свою справу. Доречі, нещодавно в публічному місці, в мене та моєї донечки були викрадені дуже улюблені нами речі. Зараз ми вже заспокоїлись, а тоді було прикро… Настільки, що важко було повірити у те що трапилося, а це трапилося вперше. І якось неприємно було почути від людей коментарі, що це мабуть зробили переселенці.

Бо для мене Україна – це єдиний дім. А у своєму домі не можна бути ворогом для іншого. І ніхто не застрахований, що завтра біда може постукати до тебе у двері.

Людмила Мороз
Дизайнер, модельєр одягу, кравець, мати двох доньок: Катерини, 13 років та Наталії, 5 років.

https://www.facebook.com/lyudmila.moroz.923