Повернутись назад

Марина Райченко: про сумки і сім’ю як цінність

Продає та підбирає жінкам сумки та взуття.
Любить відкритих людей. І нетерпить лицемірства. Не любить великі компанії. І  прагне спокою і гармонії. Любить м’ясо, рибу і овочі.  Любить сири. І навіть в них розбирається.  Не любить смаку кави, тому п’є чай.
Чоловік називає її нестандартною жінкою. Певно, тим його і захоплює.  Їх з ним місце — це власний дім.

Знаючи моє захоплення цікавими людьми, і особливо тими, які захоплюються чимось незвичним, про Марину мені розповіла подруга. Перше знайомство почалось не з самою Мариною, а з сумками, які вона для вас підшуковує і продає. При чому, у неї немає поки власного магазину, зате вона працює напряму з фабриками, при тому часто нішевими і українськими.  Тут сміливо можна говорити про якусь ексклюзивність. А тому мене це зацікавило ще більше.

Ми зустрілись в кафе. Марина уже мене чекала і тихо попивала свій  чай. Вперше моє інтерв’ю тривало більше двох годин і додому йти абсолютно не хотілось.

 

—  Чим ви займаєтесь?

— Багато років я працюю в одній сфері — це стоматологічні матеріали і обладнання. В цей бізнес я прийшла років десять тому. Спершу була регіональним представником по області, потім стала працювати сама на себе, співпрацюючи з декількома компаніями. А років сім тому, коли основний постачальник і конкурент на той момент заходив на ринок Вінниці, я прийшла працювати до нього.

Маю фінансову освіту, люблю роботу з цифрами, абсолютно не є гуманітарієм.  Ось стала займатись сумками. То було рішення, яке виникло зненацька. Я вірю в знаки. Тому все складалось так, що я зрозуміла, що  маю допомагати у підборі та продажі сумок. 13 квітня у мене був день народження. За декілька днів до цієї події  вирішила зробити собі подарунок — придбати декілька сумок. Ідею підтримав чоловік, тож мені залишилось лиш обрати те, що хочу. Я в фейсбуці почала шукати, що пропонують інші дівчата. Звернула увагу на те, що в Україні є досить багато виробників, які відшивають справді якісні і дуже хороші речі.  Тож стала вивчати цей напрям детальніше. І тут натрапила на сайт виробника бренду Alex Rai. Для мене то було дуже символічним, адже мого чоловіка звуть Олександр Райченко. Після того деякі знайомі навіть стали  запитувати, чи, часом, то не наш бренд.

Так вона стала займатись сумками. Створила групу в фейсбуці і вайбері, спершу додавши лиш десять осіб, найближчих подруг. Швидко розрослась до уже великого списку своїх підписників.

Потім їй подали ідею також займатись взуттям. Тому, ось отримала першу партію взуття, яку відшивали спеціально для її замовниць.

 

Для замовлення сумки: просто зателефонувати, написати в фб або у вайбер. Частково асортимент представлений в моїй групі, але одразу скажу, що запропонувати можу більше.
https://www.facebook.com/groups/371839943297060/permalink/395763837571337/

Скільки треба чекати замовлення: сумки — 2-3 дні, взуття — до двох тижнів.

Чому сумки: Вважаю, що сумка і взуття — то найважливіші аксесуари жінки. Тому вони мають бути якісні і, бажано, дорогі. Але не в кожного є можливість  купувати такі  речі, тому я пропоную альтернативу від українського виробника: дійсно якісний товар за помірними цінами.

Я тихо поколихувала меншу доньку, з якою зараз записую усі матеріали.  А Марина продовжувала розповідати про своє життя, показуючи на телефоні фото.

— Я люблю в’язати. Колись навіть хотіла спробувати проводити онлайн майстер-класи, так як бачу, як роблять то інші і мала запит. Але мене то не надихає. Часто сідаю в»язати щось одне, а потім то перетворюється на щось зовсім інше. Так, чоловікові вирішила зв»язати светра. Такого, на весну-літо. В результаті у мене вийшла повноцінна куртка з капішоном.

Декілька днів тому я почала в’язати собі кеди. Але невдовзі зрозуміла, що кеди більше не хочу, будуть сліпони. То абсолютно творчий процес. А проведення онлайнів потребує чіткого слідування зазначеної цілі.

Мені вона здавалась дуже домашньою. Спокій і врівноваженність видавали повільні рухи і злегка тихий голос. На мить мені стало забагато себе з власною постійною експресією і жагою робити одразу багато справ.  Я замовила капучіно з високою пінкою і стала розпитувати про сімейні правила:

— Вихідні — вони створені для сім»ї. Відпустки — тільки спільні. Ми ніколи не відпочиваємо з чоловіком окремо. І завжди відповідаємо на дзвінки, або одразу передзвонюємо.

У нас абсолютна довіра. А ще ми зберігаємо сімейні традиції. Так, щороку обов’язково збираємось 9 травня, жаримо шашлики і святкуємо день перемоги з нашим офіцером, дідусем.

Теж традиційно кожен Великдень  усією сім»єю і з друзями йдемо до церкви. Для дітей то дуже довгоочікуване свято. А потім, о 5-тій ранку, після того, як все посвятимо, ми збираємось снідати: один рік — у нас, інший рік — у друзів.

Ще важливе правило — ні за яких обставин не ображати один одного навіть в пориві емоцій.

У нас взагалі багато чого є. Ми багаті на друзів, добрих людей, що нас оточують, емоції, посмішки. У нас — дуже хороша сім»я, і це не мої слова. Те що вона дуже хороша для нас це саме собою зрозуміле, але це постійно говорять нам  люди. І це видно з того, як вони до нас ставляться, як люблять і бажають спілкуватися. Постійно запрошують разом провести час. Навіть колись пожартувала, що то дорого коштує 🙂 Але, насправді, саме такі емоції безцінні, і задля них не шкода ніяких грошей світу.

Ми веселі, винахідливі, намагаємось у всьому знайти позитивне для себе. В тяжкі часи завжди знаємо, що «прорвемось». Тому що ми разом.  І це головне.

Насправді, наша сім’я пережила багато чого. Як і у будь-якій родині, у нас були і кризи, і сварки, і мудрість, яку отримали з досвідом. Ми не маємо інструкцій, але тонко відчуваємо один одного. І абсолютно не є винятком класичної сім»ї. Але ми не згодні були жити сварячись, виясняючи відносини. Дуже хотіли змінюватися до кращого нас. І не зупиняємось вдосконалюватись. Ми — за сімейні цінності. Як для мене, так і для чоловіка, найперше — то сім»я. А далі — все решта. Все, що б не робила я, чи чоловік, робиться з оглядкою на те, як то відобразиться на нашій сім»ї. Якщо то буде добре — ми робимо, якщо якось негативно — тоді ні.

Кондитерська, в якій ми розмовляли, дивним чином гармоніювала з нашою розмовою про сім’ю. Постійний запах кави, білий фарфоровий посуд  з напоями на нашому столі і густий аромат випічки змушував говорити про цінності:

-Вони у нас співпадають — це сім»я і щось побачити в світі. Де б ми не були, обов”язково знайдемо час отримати естетичну насолоду від визначних місць. Розуміння один одного прийшло завдяки постійним розмовам. Ми багато говоримо. Що точно не можна робити — то тримати образи в собі. Вони з”їдають з середини і псують життя твоє і оточуючих людей. Тому, коли стихають емоції, ми все проговорюємо. Але в спокійному тоні, адже не важливо, що скажеш, зате дуже важливо, як ти то зробиш. На емоціях і істериках включається захист, через це виникає конфлікт. Тому, розмовляємо в беземоційному стані.

Все залежить від настрою, погоди. Інколи можемо набрати чогось смачного, і просто дивитись фільми. Коли важко обрати якийсь один, дивимось усі підряд. Влітку — то багато природи, міських свят, просто подорожей. Ми не любимо, відпочивати, лежати на пляжі. Річна наша відпустка, яка запланована раз на рік, — то дикий відпочинок в Карпатах. Ми маємо місце, куди приїзджаємо з палатками років десять. І уже ідеально знаємо, де трав назбирати на зимові чаї, де поїсти ягід, куди йти по гриби, на яку гору краще піти з дітьми.

-А час наодинці, який він?

-Мені потрібно 30 хв вранці. У вихідні я прокидаюсь раніше всіх, в будні — після сина, який самостійно збирається та йде до школи. Щойно розумію, що він поснідав — я встаю з ліжка. З тієї миті — кухня моя. Я просто люблю побути в тиші, полистати новини в фейсбук, випити чаю.

Ще люблю гуляти і знаходитись на природі. Мала час, коли я бігала. То був мій період: шоста ранку, світанок.

А від того -почуття надхнення та енергії впродовж усього дня. Але я перестала бігати. Мене налякали. Бігала одна. Колись вранці нізвідки вийшли два чоловіки. Я просто бігла. Музика в вухах. Слухала класику. Спокій. Хоч вони не зачіпали мене,  але я дуже налякалась і втікла. З тих пір, уже два роки, не бігаю. Та й ні з ким, усі лінуються. А в залі не можу. Не отримую того задоволення.

Мені ніколи не буває нудно наодинці. Я завжди люблю зануритись у власні емоції, десь покопатись в собі, знайти те, що я ще не знаю, знову познайомитись, щось змінити. Люблю залишатись зі своїми думками один на один. Цей момент, як у в»язанні, для мене трохи інтимний і дуже важливий.

Маринина м’якість говорила про те, що у неї дуже бережливі і довірливі відносини з чоловіком. На мить здалось, що таке буває лише в фільмах. Або в перші місяці після знайомства. Та ні. Виявилось, для справжньої любові таки достатньо просто віддавати себе. З теплом і повністю.

-Розкажіть про відносини з чоловіком

-Я роблю все для того, щоб він хотів повертатись додому, щоб йому було спокійно. А він робить все, щоб мене не покидало почуття захищеності і я дісно за ним, як за камінною стіною. У нього такий темп життя: він постійно в русі і роботі. Тому дуже важливо, щоб він, повертаючись додому, отримував спокій. У вихідні намагаюсь не навантажувати його якимись рутинними справами. Він працює 12-14 годин/день. Це буде знущання над коханим чоловіком, якщо він у свій єдиний вихідний ще щось робитиме по дому.

Я дарую чоловікові надійний тил, душевний комфорт і спокій. А він мене постійно дивує, даруючи квіти, романтичні вечері,  подорожі і спільні поїздки, здійснюючи мої мрії.  З впевненістю можу сказати, що я щаслива жінка, але без моїх близьких це було б неможливо.

 

Фото надані Мариною.