Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Думка про можливість переїзду в іншу країну час від часу бентежила мене в мирний час. Уявляла інші перспективи, горизонти, можливості. Коли почалася війна, у мені визрів якийсь протест- не хочу, не поїду! Звісно, я могла б поїхати куди завгодно – тим більше, що усі мої подруги виїхали. Іноді до мене закрадається думка, що я погана мати і бабуся, тому що ми залишилися.

Мій чоловік зараз боронить Батьківщину, тому діти вважають, що ми зрадимо його, якщо поїдемо. Я з ними не зовсім згодна, тому що чоловікові було б легше знати,що ми у безпеці.

Але силою я їх не повезу…Хоча навіщо я це кажу, я сама не зможу…. До того ж, у нас з дочкою на 2 сім’ї багато тварин. Багато – це 8 собак, 8 котів, 3 хом’яки і кролик. Куди ми з ними? А без них куди? Так і живемо.

Що ти робиш в період війни? 

Прочитавши попередні історії жінок, я спочатку вирішила, що моя історія не варта,щоб про неї розповіли. Я не роблю нічого героїчного… Але раптом хтось, як і я думає, що нічого не робить для безпеки своїх дітей, прочитає це і зрозуміє, що не одна в своїх переживаннях?

Я працюю, як і раніше – листи, накази, звіти , намагання вчитися на онлайн курсах. Але саме ця рутина рятує мене від сумних думок. Просто ніколи думати. А на вихідних я ходжу на “дитятко-терапію” – бавлюся з крихітною онучкою, надсилаю смішні відео з нею нашому дідусеві. Тішуся тим, яка моя доня турботлива матуся.

На якийсь момент дійсно забуваю про все на світі. За цей час я дуже зблизилася з сином-підлітком. Він навчився смачно готувати, вечорами граємо в настільні ігри, розмовляємо про все на світі, плануємо майбутнє. Але досі мені “ріжуть вухо” його слова: ” А пам’ятаєш, як до війни…?”

Боляче. Кілька років тому наша родина переїхала з рідної Вінниці у село. Ми тут дуже щасливі. Були і будемо. І тепер я, колишня “дівчинка з асфальту”- планую садити на городі все, що можна. Зараз на моїх підвіконнях замість улюблених орхідей буяє Її Величність Розсада)) Нам точно не потрібно стільки овочів,але раптом у когось їх не буде? Поділимося!

Я хочу поїхати в Польщу до друзів, в Грецію, Іспанію до родичів.

Але це – потім. Після Перемоги. А зараз я тут, де я потрібна своїм найдорожчим, де тил мого чоловіка.

Марина Гаврилюк,
освітянка.
https://www.facebook.com/maryna.havrylyuk.1