Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Без тебе мене нема”
(запозичено з пісні О. Ельзи)

24.02 я прокинулася о 4:00 ранку з відчуттям, що щось трапилося. Проте відігнала погані думки і намагалася ще трішки поспати. А о 6:00 дізналася, що війна. 

Чи злякалася я – ні. Просто дуже гостро захотілося жити. 

Відразу відчула скільки всього я ще хочу зробити, а чи зможу?! Жахіття війни почалися відразу. Але я спокійно готувала і намагалася встигнути пожити. Аеропорт в Гавришівці, після цього більшість знайомих поїхали закордон.

А я не могла, тому що, коли пройшла паніка, прийшло розуміння того, що якщо всі поїдуть, хто молитиметься за воїнів, хто рятуватиме їх, хто підніматиме життя країни в тилу?! 

Прийшло свідоме відчуття того, що якщо поїду, то зраджу свою країну, як зраджували її всі, і яка ніколи не зраджувала мене, бо завжди залишалася моєю Батьківщиною, матір’ю, яка любить мене такою, яка я є. 

Завжди давала і дає мені все, що може дати. Тепер, моя черга віддати, допомогти моїй матері. Легко любити Україну, коли ти далеко в теплі, комфорті і над тобою не літають ракети та не свистять пулі. А попробуй її любити  тут, зараз. Бомбанули телевежу, і чоловік сказав їдьте, а я точно знала, що нікуди не поїду. Бо це ще не край. І я не збираюся займати чуже місце за кордоном. Місце людини, яка дійсно через війну втратила все і для неї єдиний вихід-поїхати закордон. Знайомі, що виїхали засуджуть, кажучи у тебе дитина, але саме моя дитина і стала рушійною силою того, що я залишилася. 

Що ти робиш в період війни? 

Коли почали працювати магазини, я накупила різних засобів догляду за собою. Я завжди на собі економила. А тут нарешті зрозуміла, що завтра може не бути. Тепер в моїй родині нові правила та установки. Ми намагаємося вдосконалювати українську, працюємо над суржиком і навіть матюкаємося українською, хай йому грець. Послала до дідька усі російські пісні і закачала  Ірину Білик українською. Купуємо улюблені цукерки, вдосконалюємо англійську і насолоджуємося кожним ковточком кави. Сплю у піжамі, тому що довіряю не тільки ЗСУ, а й Всесвіту. Знаю, вірю, впевнена у нашій перемозі. Слава Україні! Смерть ворогам!

Залишаюся вдома. Рушійною силою в прийнятті рішення стали слова доньки:”Поїдемо за кордон після перемоги, як туристи, а не як біженці”. 

P. S. Мої думки суто суб’єктивні і не стосуються людей з областей, які постраждали внаслідок дій агресора. Такі люди, навіть з Україною в серці, але мусили їхати. І в тій ситуації – це єдине правильне рішення.

Щодо діяльності, я працюю з дітками онлайн, допомагаючи їм в цей непростий період. Почала писати вірші, гуляю із собакою, почала вчити іспанську, саджу квіти в своєму дворі біля під’їзду, хочу щоб моя Вінниця завжди була квітучою за будь яких обставин.

Марина Мельник,
Викладач української та англійської мови до війни і зараз.
https://www.facebook.com/profile.php?id=1000095294
24575