Повернутись назад

Наталя Івкіна

Раніше вона працювала в автомобільній сфері. Була такою «феєю», яка могла вирішити усі питання.  А в  цьому році кардинально змінила напрям професії. Для неї то не в перший раз, бо любить такі повороти. 

Діяльність
Моє життя — то цілий ряд нескінченних співпадінь, вибору, рішень. По закінченню технічного університету мій батько дуже хотів, аби я працювала на державній службі в теплому місці. В той час я навчалась на машинобудівному факультеті. І, саме страшне, що мені це подобалось. Моя спеціальність — металоріжучі станки. Для дівчаток — то взгалі взрив мозку. 10 листів формату А1 був лише мій диплом, який я зробила самостійно. Не бажаючи працювати там, де хотів батько, я спробувала себе в якості промоутера. Вийшло. Потім мені запропонували знайти своє місце в одному з автосалонів міста. Пройшла всі співбесіди, але не погодилась працювати там, так як мені не сподобався мій керівник. Я зрозуміла, що ми не знайдемо спільної мови. Та ідея працювати в автосалоні мені запала. Тому я склала резюме і рознесла його по інших автосалонах. По тому мене запросили на співбесіду, стажування. В понеділок я вперше вийшла на роботу, а у вівторок уже продала автомобіль. Це при тому, що я не водила автомобіль, нічого не знала про машини, не зробила тест-драйву. Але продала!
То уже пізніше я нахваталась технічних термінів, зрозуміла, з чого складається сам автомобіль. 2,5 роки продавала машини. Потім я здала на права. Тому що продавати автомобілі слід по стандартам, проводячи тест-драйви. Хоч і знала, що сама водити не буду, Я – «перешкода справа» ( сміється). Мені комфортно біля керма або в міському транспорті.
За декілька років я перейшла працювати в інший бренд у відділ запчастин. В мої обов’язки ввійшли прийом, видача, контроль, просування товару. Тут пропрацювала з 2009 по 2011 рік і пішла в декрет. Народила сина. І з нього уже вийшла працювати в третю мою компанію, щільно пов’язану з автомобілями. І знову новий рівень: обслуговування, теоретично планую роботу сервісу, вирішую усі клієнтські моменти, керую прийомним відділом. Одне діло, коли ти знаєш запчастити. Друге — коли ти поняття не маєш, як вони встановлюються, які для того потрібні працівники і як збудувати логістику. На вивчення цього мені пішло довгих три місяці.


Сімейні відносини
Я дуже багато часу приділяю сім’ї. Легко живу без салонів і шоппінгу, але мені треба проводити час з сином. Бо розумію, що він росте. І він хлопчик. І за декілька років він мене до себе навіть не пустить пообійматись чи щоб я його поцілувала, поніжити. Тому, о котрій я б не поверталась з роботи додому, він мене завжди чекає, розпитує про машини, з якими працювала впродовж дня.
По тій же причині всі корпоративи я перевела як сімейні свята. Бо хотіла бачити біля себе свою сім’ю і розуміла, як то важливо іншим. Не раз підмічала чоловічі очі, які в обід дістають лоточки з їжею, їх щасливі очі, що це ж дружина приготувала, потурбувалась. То дуже ніжно і з любов’ю.
Ти амбітна?
Однозначно. Як будь-яка жінка. Просто кожен амбітний в своїй сфері. Я хочу бути найкращою мамою, накращим спеціалістом. Не тим, хто займає найвищу посаду. А якісним в своїй сфері. Та я не маю відповідати згідно якихось стандартів. Я несу відповідальність лише за власне бачення.
Чи має бути жінка за чоловіком? Якби мене запитали про це декілька років назад, я б відповіла, що у відносинах має бути рівність. А зараз — однозначно «за» чоловіком. Для того ми виходимо ЗАміж. Ми маємо відчувати цю людину і довіряти себе їй. Але мати свою думку. Жінка має направити, а чоловік має прийняти рішення. Для чоловіка принизливо, коли рішення приймає жінка. Жінка має хотіти, а як того досягти, має вирішити чоловік.
Це важкий баланс. Недарма написано стільки статей і проведено досліджень. Та все має бути збудовано на відчуттях і довірі.— A

0632945157

Фото: Вадим Пошелюзний
Місце: «Солодка мрія», Порика 42