Оксана Дубковська

Я могла виїхати будь-де, але залишилася тому, що я так відчувала.

Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Я могла виїхати будь-де, але залишилася тому, що я так відчувала. Хоча, власне 24 лютого я таки виїхала з Вінниці, турбуючись про безпеку дітей та оберігаючи іх. Чоловік був у Польщі в той момент, і я легко могла поїхати  до нього. Побувши певний час зовсім поруч із кордоном та дочекавшись його повернення, я зібрала діток та повернулася до рідного міста. Друзі та родина  пропонували поїхати  до Іспанії, Німеччини, варіантів було безліч. 

Але для мене залишатися вдома було значно важливішим, аніж вирушити  за  примарним відчуттям безпеки за кордон.  

Адже є щось, що значно важливіше, аніж просто територіальна віддаленість від небезпечного місця. І це щось для мене – це віра в себе і усвідомлення, що можна поїхати  з  рідного міста, але неможливо поїхати  від війни в рідному місті. 

Вона уже з нами назавжди  і цей досвід не змінити. Потрібно було прийняти це і усвідомити, як жити по новому.

Що ти робиш в період війни? 

За професією я практикуючий психолог, Гештальт терапевт. Тому перше, що роблю – це опираюся на свої знання та досвід. 

Найважливішим  завданням було – продовжувати жити, займатися щоденними побутовими, рутинними справами. Підніматися щоранку, готувати разом з дітками, доглядати за близькими та організовувати порядок навколо себе. 

Тобто наповнювати свій день не лише війною, а і життям. 

Повернулася  до улюбленої йоги. Вона допомагає  працювати з тілом і емоційно стабілізуватися. Влаштовую собі  маленькі побутові радощі, спілкування з друзями, похід на каву, догляд за собою. Я людина руху та цілей, а в період війни планувати можна хіба що з сьогодні на завтра. Тому трансформувала цю енергію в  облаштування дому, побуту, завершення початих справ, навчання та роботу. Тобто щоранку прокидаюся з невеликими цілями і реалізую їх.  Дуже важливо також було бути поряд з близькими та не «ховатися в нірку», хоча іноді дуже того хотілося. Спілкування робить нас людянішими, додає сил і енергії. 

Але головне – я допомагаю людям! Допомагаю тим чим можу, а можу – своєю професією. З початку війни я почала працювати безкоштовно з клієнтами та з тими людьми, які потребували моєї допомоги. Це я вмію, люблю і це моє покликання.

А головне, людям це потрібно як ніколи. Причому усім потрібно. 
І чоловікам і жінкам. Ми зараз знаходимося в травматичному полі війни, і це впливає на кожного з нас.  Прийде момент, коли потрібно буде мати сили та ресурс будувати наше нове життя із шматочків старого. Ось цього я навчаю своїх клієнтів. Але спочатку потрібно прийняти реальність та відновлювати за тим, що втрачене. Адже на ілюзіях нового не збудуєш. Емоції змінюються як калейдоскоп, стани також. Від натхнено наповненого до апатичного. Але я знаю, що це норма. Приймаю це, горюю разом з ними за їх втратами, адже і вони втратили багато в своєму звичному житті. 

Головне – це проживати разом і не замовчувати. 

Клієнти приходять до мене за спокоєм та опорами в цій непростій ситуації. І ще правда в тому, що війна актуалізує або виявляє наші слабкі місця, проблеми в стосунках та інші проблеми, які люди чемно «відкладають на потім» в мирний час. Ось і прийшов момент …Враховуючи, що мій інструмент – це моя особистість, найкраще що я можу – це стабілізувати себе і бути в ресурсі, аби відігріти  та допомогти іншим.
Війна показала, що терапія – це найкраща інвестиція в себе .

Оксана Дубковська
Гештальт-терапевт
https://www.facebook.com/profile.php?id=100009784512188

про людей, які змінюють.
бо “не святі горшки ліплять”.