Повернутись назад

ОЛЕНА НАКОРНЄЄВА: дитяча школа «Телевізія»

Розкажи, чим займаєшся Зараз я у декретній відпустці. В мене донці півтора року. То я ніби відпочиваю. Але, на справді, працюю. Активно розвиваю школу «Телевізія». Це моя третя дитина, якій 9 січня буде 5 років. Тому, навіть у декреті, я активно працюю, займаюся школою. Керую, адмініструю, і викладаю. Вже думала на цей рік відмовитись від […]

Розкажи, чим займаєшся

Зараз я у декретній відпустці. В мене донці півтора року. То я ніби відпочиваю. Але, на справді, працюю. Активно розвиваю школу «Телевізія». Це моя третя дитина, якій 9 січня буде 5 років. Тому, навіть у декреті, я активно працюю, займаюся школою. Керую, адмініструю, і викладаю. Вже думала на цей рік відмовитись від викладання, але розумію, що я не можу: це моє таке внутрішнє бажання, певно, — викладати.

Чесно, відпрацювавши з 10 зранку до 18 вечора, з 4-5 групами дітей різного віку, в мене виникає фізична втома. Але я морально була б готова ще працювати, певно, годин з 10. Того, я займаюся, я працюю, і, власне, це мені подобається. Цим я і захоплююсь.

Але основне – це моя сім’я: двоє дітей, чоловік, родина.

Телевізія, про що і для чого?

«Телевізія» — це дитяча телешкола, яка готує юних журналістів та телеведучих. Ми не готуємо блогерів, але допомагаємо дітям, які хочуть цим займатися індивідуально. Ми вчимо писати, шукати цікаву інформацію, просувати, і в індивідуальному порядку допомагаємо виправити якісь помилки.

Але, в основному, це суто журналістика, майстерність телеведучого. З осені ми відкрили школу кіно для тих, хто хоче знімати власне кіно. Школу не тільки акторів, а й для режисерів, продюсерів, сценаристів. З’явилась ця ідея, майже 5 років тому, напевно. Хоча ні, вона з’явилась раніше, це реалізувалась 5 років тому. Коли працювала на нашому телеканалі «UA-Вінниця», я очолювала редакцію дитячих програм. Не пам’ятаю з якого року, давно. У нас було кілька таких програм. В момент, як тільки взяла керування в свої руки, в нас була програма «Віконечко», яку повністю готували дорослі журналісти, а вела дитина. Повністю всі тексти, всі деталі, все-все-все відбувалось з подачі дорослого: і в кадрі, і на інтерв’ю, завжди був дорослий журналіст, автор. Програма була прикольна. Але, як на мене, вона була більш про дітей, ніж для дітей. І тоді ми з колегою Оленою Карбівською вирішили зробити формат все-таки діти для дітей. І почали так тихенько по знайомим шукати дітей телеведучих, тележурналістів, які змогли б працювати в цій сфері. Знайшли. Ці діти вже дорослі, зараз хто випустився, хто закінчує 11 клас. А в нас по цей час досить дружні стосунки з ними. І з батьками. Але вони були неготові. Тоді діти не знали ні специфіки телебачення, ні те, як зніматися, ні те, як тримати мікрофон. Ну взагалі нічого. І так, провчившись разом з ними, вивчивши їх в індивідуальному порядку. Десь протягом року, певно, я вирішила, що досить займатися такою працею. Тому що крім цього у мене була і основна робота. Так я вирішила винести навчання дітей взагалі в окрему гілку. З’ явилась «Телевізія». Ми оголосили набір дітей на курс журналістики, та майстерності телеведучого «Я в кадрі». У нас зібралося перших 2 групи. Їх було десь по 10-12 дітей. Ми стартанули. Звичайно, підготували навчальний план. Ми з Оленою, просто як випускниці педагогічного університету, все робили правильно. Склали навчальні плани, розрахували кількість годин. Всі заняття в нас були пропрацьовані як і в школі: тема, хід роботи. Зараз вже навчальний план виглядає зовсім-зовсім по іншому. Тому що з практики стало видно, що це дітям не потрібно, це не цікаво, а на цьому треба зробити більший акцент. Пізніше побачили, що діти в кайфі. Ну і ми разом з ними.

Дуже багато було моментів, які виправляли на ходу, вводили багато ігрових вправ. Тобто, робили все інтерактивним, запрошували психологів, операторів, які приходили, і дітям щось розказували. Ось, власне, так воно і почало розвиватися, розвертатися. 90% дітей, які навчаються, прийшли в першій рік, в перший набір. Для мене це дуже багато говорить. Я їх просто обожнюю, ми з ними просто друзі. Для мене це говорить про те, що я на правильному шляху, якщо більшості дітей подобається, і вони залишаються, і вони працюють.

А школа кіно з’явилася з оцією найстаршою, найдосвідченішою групою. Ми вже ніби то пройшли основний курс журналістики, потім інтернет-медіа, ораторське мистецтво, публічні виступи, риторика. Навчальний план розрахований на два роки, а ми за 4,5 вже вивчили більше, ніж потрібно. Ми вирішили знімати кіно. Я їм то запронувала. Вони погодились. Стали писати. Народився у нас сценарій. Я дала їм ідею, все решта зробили вони. Прикольно вийшло. Відзняли перший фільм «Дива поруч». Нам сподобалось. Хоча помилок з точки зору режисури і т.д. було чимало, але перший млинець вийшов, не дивлячись на те. Влітку ми зробили ще два кіноінтенсиви по типу табору, відзняли ще три короткометражних фільми про школярів, їх життя і захоплення. Апробувавши певні навчальні моменти і навчальну програму, яку я уявляла і прописувала в голові, побачила, що воно може піти. Ми оголосили набір, і набрали групу дітей, які будуть знімати у Вінниці кіно. Я думаю, що нашому місту цього не вистачає.

Що ти робиш правильно з боку твого вкладу в діяльність

З досвіду спілкування з моїми малими журналістами — вони дуже змінюються. Не знаю, чи під впливом занять, чи від знань і навичок, які ми їм даємо. Може, просто під впливом того, що вони бувають на багатьох заходах, спілкуються з величезною кількістю людей. Все в комплексі на них впливає. Ми прищеплюємо їм вміння думати. Не всім це вдається, бо всі люди різні. Але я дуже сильно хочу, щоб вони могли думати, аналізувати той інформаційний простір, який знаходиться навколо них. Будуть вони журналістами, чи ні, в даному випадку це не важливо. Це їхня життєва дорога, яку вони оберуть. Але вміння критично мислити, вміння обирати потрібну інформацію, тому що ми, як журналістів, вчимо шукати, обробляти, бути медіа грамотними, відрізняти фейки від правди. Бути уважними до того, що ти слухаєш і дивишся, аби шлак і сміття проходити повз. Ми вчимо бути впевненими і комунікабельними. Це ті навички, які вже потрібні в будь-якій професії.

Деякі діти приходять до нас тихенькі, дещо невпевнені чи зажаті. Вони бояться на першому занятті розказати, хто вони такі. Потім вони цей страх долають. Тому що ми їх ставимо в потрібні для розвитку умови і в абсолютно індивідуальному порядку — кому в стресові, а кому, навпаки, робимо таку теплу ванну, — даємо вилізли зі своєї мушлі і розкритися. Робота з дітьми може бути тільки індивідуальна. Я в цьому переконалася. Від того вони стають впевненими, не бояться спілкуватися, дізнаватися від незнайомої людини якусь інформацію. Діти вчаться виступати на публіці. У нас є таке практичне завдання, що ми спочатку на занятті на камеру знімаємо стендап, а інші учні активно заважають в цьому: проходять мимо камери, штовхають, щось кричать в мікрофон. Тобто, так як це часто відбувається з журналістами на вулиці. Вони вчаться тримати себе в руках, і говорити далі незважаючи ні на що. Потім те ж саме ми робимо на вулиці, тільки уже зі справжніми перехожими, бажано тоді, коли їх дуже багато. Це один з прикладів навчальних вправ, які дозволяють перебороти внутрішні страхи і комплекси. Ще дуже важливо — говорити. Проблема сьогоднішнього дня — діти не вміють говорити. Ну от просто ніяк. Не вміють сформулювати думку, а тим, більше, її написати. Ми з цим систематично боремось. На кожному занятті ми вчимося логічно зв’язно і розумно висловлювати те, про що ти думаєш, і що ти хочеш сказати іншій людині. Це важливо у будь-якій професії, ти лікар, будівельник чи юрист. Це навичка, яка потрібна усім людям будь-якої професії.

Діти, які відходили рік або й більше, змінюються. Не те, щоб кардинально, а просто в кращу сторону і завжди. Ми навіть змінили слоган «Телевізії». «Ти талановитий. Дозволь собі розкритись. » — зараз звучить як «Телевізія — це не хобі. Це знання, що змінюють».

Це з досвіду роботи. 4,5 роки — і слоган змінився. Часто, і мені навіть буває образливо, батьки обирають англійську, спорт, репетиторів. Кажуть, як вистачить часу — прийдуть до нас. Спорт, англійська — то клас, дуже потрібно в житті. Але ми даємо ті речі, які ні на спорті, ні на репетиторстві чи в школі не навчать. А вони, насправді, дуже потрібні в житті. Кожному не поясниш і не розкажеш, що ти робиш в деталях. Але мені б хотілось, щоб батьки це розуміли: дітей треба привчати думати, і думати про якісь життєві речі. А не думати, як вирішити приклад чи написати правильно слово. Грамотність — то одна з основ розумної освіченої людини. Але є життєві навички думання, ухвалення рішень, обрання інформації, презентації себе. Ми їх вчимо, як зайти і правильно стати, щоб на тебе звернули увагу в позитиві. Щоб тебе сприйняли, щоб ти виглядав достойно. Це такі речі, які по життю необхідні. І хоч я дуже не люблю ці формулювання «стати успішним», але це дійсно ті навички, які допомагають зробити твоє життя легшим, позитивнішим, прогресивнішим і досягти тієї мети, яку ти перед собою ставиш, де б ти не був і ким би ти не працював.

Хто навчається

Ми працюємо в освітньому центрі Hub-school, вул..Заболотного 11. Це наші партнери. Навчаємо діток від 6 до 16 років. Групи розподілені по віку. 850 грн — журналістика, майстерність телеведучого; 1200 грн. — кіно. Переважно — то субота та неділя. Єдині, хто у нас працюють у робочі дні — це малеча 6-7 років, та кіно і акторська майстерність, двічі на тиждень зайняття. Акторську майстерність у нас викладає заслужена артистка України — Любов Остапчук. Це актриса нашого театру і наша гордість.

Розкажи про досвід

Я — мама, педагог за освітою, журналіст та ведуча з досвідом.

Колись мріяла поступити в Могилянку на політологію. Дуже захоплювалась цією наукою і сильно готувалась до вступу. Фінансово ми побоялись ризикувати з Києвом. Тому я поступила в наш педагогічний університет. Я мала перемогу в Малій Академії з історії, і в Пед. потрібно було здати тільки 1 іспит. Я закінчила інститут історії і права. І на останньому курсі мені суто випадково запропонували піти працювати в нашу телекомпанію ВДТ. Взяли мене на паперову посаду інструктора : готувала звіти по темам, над якими працюють наші журналісти. Отак я сиділа собі в кабінеті з нашим головним редактором Пасічником Олегом Валеріяновичем. Це мій хрещений батько в журналістиці і творчості. Бачу, він мене підпихає: «Може на зйомку сходиш? Ой, дивись, а тут написали… Може, і ти щось напишеш?» Так він мене випхав з того інструктора. Я за то йому дуже вдячна. Журналістський досвід для мене в цьому світі відкрив дуже багато напрямків, які допомагають жити. Це перенесла в «Телевію».

Мені суттєво допомогла журналістика у спілкуванні з людьми, у знайомствах, з комунікацією. Вона відкрила шляхи творчого вдосконалення. Нас підтримували в розвитку. Можна було поїхати на цілий день у відрядження, туди куди хочеш, знімати те, що ти хочеш, і привезти той матеріал творчий, який ти собі плануєш. В мене був період, коли я знімала програму «Подільський часопис». Історичну, за своїм фахом, бо я історик. Ми їздили районами області, селами невеличкими. Ми робили художні телевізійні програми з використанням ігрових моментів. Потім це захоплення переросло у мені в виготовлення документальних фільмів. Я робила історичні документальні фільми, здобували перемоги на спеціалізованих фестивалях. Тобто, крім новостійної журналістики, яка залишалась основною. Тому що хто з журналістів не пройшов новини, той, напевно, не знає, як працювати на телебаченні. Я мала такий напрям щодо документалістики. І то така любов, яка залишається по сьогодні. Внаслідок цього ми з нашою єврейською спільнотою відзняли шість документальних фільмів про холокост. Це була дуже важка робота. Морально. Тому що коли ти спілкуєшся з тими, хто бачив, як розстрілювали його сім’ю, це важко. Але ми ще таких знаходили. Якраз я потрапила ще в ту, напевно, останню хвилю, коли ми знаходили ще живих свідків тих страшних подій голодомору і війни. Ми писали живі свідчення цих людей. Сьогодні їх вже немає. Ці матеріали ще цінні не просто моїми творчими роздумами, а тим, що там є живі свідчення людей, які це пережили. Це важливо як повноцінне історичне джерело. Ось такий мій досвід ще й у документалістиці.

Потім моє рідне ВДТ відкрило ще один мій напрям досвіду: ведення масових заходів. Сцену я любила і знала ще з дитинства. І на усіх місцевих ВДТ-шних «капусниках» ми завжди виступали. Мене тут побачили, і тому, напевно, запропонували стати ведучою джазового фестивалю (а я дуже люблю джаз). Уже більше 5-ти років я є ведучою вінницького JAZZ-fest. Мені подобається знаходитись в супер професійній команді. Я захоплююсь тим, як вони працюють. Не знаю, як можна все це охопити. Я сама люблю, аби був порядок в організації. А у них все настільки розкладено по поличках, і настільки все класно організовано, що кожен раз я вчуся. І їм за це дуже вдячна. Бо саме величезний досвід керівництва я перейняла від них. Також класно, що ти спілкуєшся з музикантами. Не в інтерв’ю, а просто за сценою, доки йде концерт: ми п’ємо чай, спілкуємось, танцюємо. Це справжня джазова атмосфера. Цей настрій і запал ти переносиш на себе. От опера — це зовсім інше: настрій і стиль ведення. Але це теж дуже круто, тому що це зовсім друга музика, і від того зовсім інакша атмосфера, яка створюється. То теж до мого досвіду публічних виступів та ведення масових заходів.

2 чи 3 роки ми з Павлом вели головну сцену Вінниці на всі міські свята: День Незалежності, День Конституції, День Міста. Це теж досвід. І я його передаю дітям. Бо за ці роки знаю, як сказати, а як сказати точно не треба; як стати, а як стати точно не варто на сцені. Як вийти, як повернутися, як володіти голосом, як привертати увагу без того, щоб кричати в мікрофон. Я це знаю.

Розкажи про бізнес-напрям. Як справляєшся

Я до сих пір себе навчаю бізнесу. Тренінги, семінари, ютуб, самоосвіта та спілкування з партнерами — то найкраще. Когось окремо виділити не можу. Я дивлюсь, якщо людина говорить ті речі, які я сприймаю, я їх розумію і слухаю. Я люблю читати. Для того підписана на декілька каналів, от їх і вивчаю: Genius marketing, Digital marketing, люблю Леру Проніну.

Однозначно, я не буду здобувати другу бізнес-освіту, а тому собі запланувала професійно зайнятись SMM. Фінансові питання мені допомагають вирішити мама та її колеги. Та я в черговий раз переконалася, що «не святі ліплять горшки», і дуже багато речей просто роблю сам. Сьогодні світ відкритої інформації: реєстрів і бази знань. Я так сама собі зробила сайт. Так, то зайняло часу, я довго читала. Вийшов простий сайт на кілька сторінок, але тим часом я зекономила тисяч 5 для свого бізнесу. Виявилось, що це не так вже й складно.

Так само, основні речі по веденню бухгалтерії я роблю сама. Я маю в податковій електронний кабінет, підписана на декілька бухгалтерських сайтів, тому звіти теж роблю сама. Це також мій досвід. Вважаю, що для особливо невеликого бізнесу не потрібно боятись і когось шукати. Мене журналістика навчила шукати інформацію і вибирати те, що треба. Також журналістика навчила не боятись спитати. Це та навичка, якої ми вчимо дітей. Насправді, якщо ти до людей ставишся відкрито, тобі також допомагають. Тому, з приводу ведення бізнесу, раджу не боятись. «Дорогу осилит идущий».

Що з приводу делегування задач, я контролюю матеріал, який викладається. За ці роки ми багато чого вивірили, розробили і затвердили. Наразі тільки доповнюємо і оновлюємо. Але основні методики вони авторські. І я слідкую за тим. Своїм викладачам даю розробку заняття. Саме її мої дівчата змінюють під дітей і групу, зберігаючи основні важливі для мене моменти.

Обов’язково багато спілкуємось з батьками. Ми хочемо тримати ту високу планку, яку поставили. А тому дуже потрібен зворотній зв’язок.

ПРО ОСОБИСТЕ

Як у 24 години поміщаєш всі свої ролі?

Я часто працюю ночами. Інколи взагалі не знаю, де береться стільки енергію. А часом сил взагалі немає. У мене двоє дітей, меншій немає і двох. Іноді мені здається, що я досі не відійшла від того, як вставала щоночі кожні дві години її годувати. Зараз вже такого немає, але вона все’дно прокидається, залазить під бочок і все. І це не ніч. Це розірване щось. Плюс домашні клопоти: ніхто ж не скасовував готування їжі чи прибирання. Хоча, моя сім’я мене дуже підтримує. Особливо, коли я працюю усі вихідні, чоловік забирає на себе домашні обов’язки. Також я маю дві бабусі, які з задоволенням допомагають з меншою. Синові 11.5, він вже майже автономний.

Тому, доки було літо, я встигала робити щось вдень. А зараз — осінь, почались заняття, і я частину роботи перенесла на ніч. Не завжди це вдається, тому що іноді до вечора уже стаю виснажена. Але тут в нагоді стає досвід. І певні моменти, які я раніше ще вивчала, зараз вже можу зробити з досвіду.

Коли я народила першу дитину, зрозуміла одну річ, яку ніколи більше не відчую: я дуже радію, але часом шкодую, за самотністю. Певний час мені важливо побути самій, щоб мене ніхто не чіпав. І байдуже чим я буду займатись: готувати, дивитись кіно чи грати в якусь гру. Але для мене це той час, який мене відновлює, який дозволяє в думках розставити якісь речі по полицях, відпочити і побути з собою. Ніч — це така класна штука, коли можна трішки відтермінувати сон, але за цю годинку-другу відновити внутрішній ресурс. Поки для мене це важливіше, ніж виспатись.

Відносини з чоловіком: що важливе?

Почуття. Що важливо — все важливо. Що є основою — та все. Є любов. А від того, що є любов до людини, вона породжує довіру, впевненість, піклування і ніжність. Важливо, коли тебе розуміють і підтримують. Коли тобі можуть підказати, в чому ти не правий. Класно, коли ти літаєш, але так само важливо, як ти стоїш. Для мене важливо те, що мій чоловік вміє обережно трішечки повернути мене в реальність. Вказати на те, що я можу «щось не те робити». Зробити це по своєму і так, щоб мене не образити. Для мене це важливо, що він оберігає мене і допомагає мені.

А ще ми разом пишемо сценарії до фільмів. У нього такі ідеї, що я просто захоплююсь. Я вмію написати, а він вміє подати ідею. І це, мабуть, можна взяти як образ у стосунках між чоловіком та дружиною: він дає поштовх, а вона це втілює у життя.

Любов — це продукт, який створюється двома. Магія є в закоханості, а от любов — то складна штука, яку варто плекати, оберігати від зовнішніх поглядів, підживлювати. Сім’я, любов і стосунки — то дуже особисте, це не потрібно виставляти на загал. Енергетика має бути всередині, а не світити іншим.


www.televizia-vn.com
067 778 1327

Фото надані Оленою Накорнєєвою