ОЛЬГА ЩЕРБАКОВА: професійний юридичний супровід захисту прав інтелектуальної власності

Оля — юрист! В основному, на 95% займається інтелектуальною власністю. Це все, що пов'язано з авторським правом, торговельними марками, винаходами. 5% – клієнти, у яких є якісь приватні питання.

Оля — юрист! В основному, на 95% займається інтелектуальною власністю. Це все, що пов’язано з авторським правом, торговельними марками, винаходами. 5% – клієнти, у яких є якісь приватні питання. Але це зазвичай люди, які Олю знають особисто. Вони знають, що вона юрист. І не знають, до кого ще можна звернутися. Від того дзвонять їй та кажуть: «Ну ти ж юрист!» – і це спрацьовує. Тому що вони її знайомі, і вона не завжди може сказати, що цим не займається. В результаті, вирішує їх запити, якщо це щось достатньо просте типу заяви про розлучення. Або якщо це дійсно щось таке, в чому не практикується, як, наприклад, оформлення самочинного будівництва, тоді просто направляє до інших колег-юристів, які можуть допомогти з цим.

Окрім професійної діяльності чим любиш займатися?

Вишиваю, але дуже рідко і не хрестиком. Це напівхрестик – гобеленовий шов. Це такий заспокоюючий метод. Моя бабуся вишивала і я вишиваю. Я довго вишиваю кожну картину і довго потім не можу її обрамити. Тому рідко за це берусь. Ще я дуже люблю розмальовки по номерах. Це така ніби проста річ, але дуже концентруюча: ти настільки забуваєш про все, поки знайдеш той черговий колір… А беру я завжди щось складненьке, кольорів на 30.

Що ти робиш та як замовити твою послугу?

Я надаю юридичні послуги: проводжу консультації, складаю договори, аналізую договори, які склав хтось до мене і виправляю їх, представляю клієнтів в суді. Але зараз, поки я не адвокат, представляю лише підприємства. З Нового року вже зможу представляти й громадян. Веду судовий супровід. Мої клієнти завжди можуть зі мною порадитись. Я такий юридичний радник.

Замовити мої послуги можна за всіма каналами комунікації: Фейсбук, електронна пошта, телефон, окрім сайту. Він поки в розробці.

Консультація – від 500 грн, залежить від тривалості. Договір – від 3000 грн, залежить від складності. Судові моменти – від 10000 грн. Але судові моменти важко прорахувати. Наприклад, у мене була справа, в якій ми 2,5 роки судились лише в першій інстанції. А другу справу ми за рік пройшли всі три інстанції, включно з Верховним Судом. Відповідно, вартість послуг відрізняється.

scherbakova.olga@gmail.com
https://www.facebook.com/ol.shcherbakova

Ти консультуєш лише наживо, чи можуть бути дистанційні консультації?

Можуть бути і дистанційні консультації. В мене 80% клієнтів не з Вінниці. Більшість із них я навіть ніколи не бачила, хіба по аватарках в соцмережах. Бачитись зі мною наживо не є обов’язковим. Зазвичай, із вінничан просять побачитись ті, в кого якийсь довгий проєкт, кому потрібен якийсь довгий супровід або в кого дуже складна судова справа. Вони хочуть побачитись і поговорити. Скажімо, «помацати» цю людину. А ті, хто не в Вінниці, то до карантину ми навіть з клієнтами не практикували відеозв’язок. От в карантині в мене була перша онлайн зустріч з клієнтами з Одеси. Та це було дуже смішно, тому що я сказала, що не вмію організувати zoom-зустріч. Потім ми домовилися, що будемо працювати годину, а просиділи три години.

Для мене це новий такий цікавий формат. Але, зазвичай, я не вимагаю зустрічі наживо з клієнтом. І від мене не вимагають. Це зручно, насправді. Суттєво економить час та енергію.

Чому важливо знатися в праві?

По-перше, щоб розуміти свої кордони, що ти можеш собі дозволити.

По-друге, щоб бачити й могти відстежити, коли хтось порушує твої кордони, або коли ти порушуєш чиїсь. І коли я говорю «кордони», то так юристи ще називають права й свободи. Але в реальному житті – для того, щоб знати міру, знати межу і знати, коли хто справді тебе утискає, а коли хто просто живе своїм життям, а ти з ним не згоден – от для цього потрібно розумітись у праві хоча б поверхнево. І для того, щоб визначити, у цій ситуації я ще можу діяти сама, я розрулю її чи мені вже треба йти до спеціаліста.

Це схоже з медициною. Є моменти, коли просто болить горло і ти можеш попити чай з медом. А є миті, коли ну точно потрібно завтра йти записуватись до лікаря. І такі, хоча б поверхневі, знання в праві для цього придатні.

Розкажи про свої досягнення

Досягнення у мене в різних сферах. Супер важливе досягнення у сфері здоров’я, почну з нього. Це те, що я перебила «дитяче відчуття», наче спорт не для мене. Я пішла на пілатес в «KRUTIKOVA STUDIO» до Олени Крутікової і Олени Остапенко. Ходжу не дуже регулярно, але розумію, що можу насправді багато. І від цього кайфую. Це таке прям супер важливе досягнення.

Є досягнення в професійній сфері – це мої клієнти. Моє досягнення – це також мої опоненти, тому що представляла своїх клієнтів в справах з «Pepsi Co», з Гарвардським університетом, з датською компанією «WIDEX», з компанією, яка випускає батончики «Mars». Імениті опоненти. І я цим дуже пишаюся.

Великим особистісним досягненням є те, що 4 роки тому пішла на психотерапію. Я дуже вдячна собі за те, що пішла, тому що це дало мені великий поштовх в усіх сферах мого життя.

Ще одним досягненням цього року є те, що я нарешті склала адвокатський іспит. Навіть просто стояти в черзі очікування іспиту мені довелось 2 роки. Я вже не говорю про те, що для того, щоб потрапити в чергу, потрібно пройти цілу низку важливих бюрократичних умов, однією з яких є стаж роботи, теж певний строк. Тобто, я дуже довго до цього йшла, і вже цього літа, нарешті, дійшла. Зараз проходжу стажування. Взимку отримаю адвокатське свідоцтво.

Як ми можемо виміряти твій досвід роботи: клієнтами чи роками?

Якщо роками, то в серпні виповнилося 7 років, ювілей. Якщо клієнтами, то маю вже понад 500 кейсів. І у мене клієнти,  які працюють в Україні, Італії, США, Швейцарії, Канаді, є з Росії. Це не приватні клієнти, це бізнес. Якщо ми говоримо про судові спори, то опоненти були з 9 різних країн. Їх всіх представляли українські юристи, але корені тих компаній з Британії, Данії, США, Італії, Чехії, Німеччини тощо. Широка географія, коротше. І все це я роблю, живучи в Вінниці. В цьому перевага сучасних технологій: робити що ти хочеш, і там, де ти хочеш.

Освіти та навчальні програми, які ти обираєш

База – мої 3 вищих освіти. 1-а, економічна, це була освіта зразу після школи. Самий звичайний шлях. 2-а – юридична. Вже йшла вчитись усвідомлено і чітко знала, що я цього хочу. А 3-я – менеджмент інтелектуальної власності. Спеціально для того, щоб глибше розуміти ту тему, в якій вирішила поглиблювати свою майстерність, для того, щоб ще ширший спектр послуг надавати клієнтам. Тому що не завжди у клієнтів, в яких є права інтелектуальної власності, є судові спори чи якісь проблеми. Деколи у них ще все навіть добре, вони просто хочуть розвинути свій бізнес, продати франшизу чи відкрити, наприклад, якісь партнерські програми. Тобто, не з усіма треба йти до суду і рятувати їх. З деким треба поспілкуватися, подати ідею по тому, як їм розпоряджатися тим всім, що в них є. Тому, менеджмент інтелектуальної власності якраз корисний. Це стосовно формальних освіт, які дали державний диплом.

Неформальна освіта в мене поділяється на 2 напрямки.

1-ий – це суто юридичні різні курси і програми. Вони практично на 100% зосереджені в Києві. В основному все тільки вживу. Організовують імениті фірми з крутими фахівцями. Як я обираю: я знаю тему, яка мене цікавить, і розумію, що ці особи мають імена на цьому ринку, купую програму, вчуся.

2-ий напрямок – це бізнес-освіта. Наприклад, взимку я проходила курс з персональної ефективності від Наталії Павлової (м. Київ). То я проходила дистанційно.  Так само є моменти по стратегічному менеджменту, розвитку бізнесу. Роки три тому, певно, у Вінниці теж щось таке було в консалтинговій компанії “Діяти” Таїсії Левченко. Вона проводила «Фабрику щирого сервісу». Останні пару років проводить заходи “Клуб Ділових Людей”, але тут я дуже розмежовую: мені воно треба, чи не треба. Більшість заходів мені доводиться або їхати в Київ, або через онлайн освіту проходити.

Я в карантин заздрила людям, які печуть торти, прибрали всю квартиру, намалювали з дітьми 500 малюнків. У мене був семінар на семінарі. Я в реальному житті стільки не вчилася, як на карантині. І виходить, що багато програм дали одночасно, треба щось вибирати, а потім треба додивлятися. А зараз стається так, що є якісь міждисциплінарні програми, наприклад: юридичний маркетинг. Це не просто про маркетинг для всіх, як продати ручку. А юридичний маркетинг, як продати послуги юриста. Аби встигнути за всім…

Як я їх вибираю? Фейсбук мені їх підкидає. Плюс є такі трендові особистості, як Валерій Пекар, Лідія Смола (з київського політеху), Лідія Пасічник, та сама Наталія Павлова. І вони коли щось постять, я бачу. Записуюся.

Ти дуже структурована. В чому тобі це допомагає? А в чому заважає?

Я, чесно кажучи, не бачу прикладів, де б це мені заважало. Точно знаю, що ця структурованість заважає в тих моментах, коли повинен бути процес творчої спонтанності. Але я не з тих жінок: йшла за туфлями, купила сумку. Я йшла за чорними туфлями, прийшла з чорними туфлями. 😊 Завдяки структурованості я можу вести кілька клієнтських проєктів одночасно, які між собою різні. Допомагає навчання стиснути. І допомагає слухати людей, тому що з-поміж масиву слів, які говорить людина, я можу вибрати 1-е, 2-е, 3-є, на що мені потрібно прореагувати, а що можна залишити в вільному плаванні. Я рада, що в мені є ця риса.

Розкажи про уміння чи звички, які ти в собі розвиваєш?

Це таке важке питання тому, що воно тягне за собою запитання, “Як успіхи?”. 1-е – це здоровий спосіб життя. Так, в мене немає шкідливих звичок типу куріння і алкоголю. В мене є звичка заїдати смаколиками і хороше, і погане. І це звичка, з якою теж треба боротися. Але борюсь я не сильно. Пити воду, вчасно лягати спати – ці звички я розвиваю. Ще розвиваю переговорний навик тому, що це важливо і для роботи з клієнтами, і для всіх сфер життя. Навик не відкладати на останню хвилину: вдається дуже важко тому, що я любитель відсунути все подалі, а потім все навалюється, як снігова лавина. Та я стараюся з цим працювати.

Як ти плануєш свій день?

У мене є щоденник, і я туди вписую to do списки. Є речі, які жорсткі. Наприклад, дата судового засідання: я її не обираю, і вона не переноситься. А речі, які гнучкі, типу «йду на пілатес, чи не йду», тут я можу вибирати.

Рекомендація мені з тайм менеджменту, яка лягла в душу: компанія «Bogush Time» проводила якось тренінг у Вінниці. Засновниця Людмила Богуш-Данд порадила ті справи, які  виконали, не викреслювати, а ставити біля них галочку.

В мене дуже гнучкий графік. Я багато вклала в себе для того, щоб могти зробити для себе цей графік.

Звички: які є регулярними, типу задача, але то  звичка?

Каву зранку п’ю регулярно. Не стільки, бо не можу прокинутися, а просто приємно, що ці 10 хвилин у мене є, ще є чудова чашка, спеціальна. Я прям люблю цей процес. Музику слухаю, коли одяг прасую. Це не звичка, просто тоді не так нудно. Готую їсти сама (завдяки карантину, він дав мені прокачати мої здібності). А от і навик, який треба розвивати – кулінарія. Що ще по звичкам: хазяйнування, зарядка, яку я роблю не кожен день, стараюся лягати спати в один, і той самий час завжди, щоб не збивати свій цикл сну, бо це дуже важлива для мене річ.

В мій список задач однозначно потрапляють професійні задачі, задачі, пов’язані зі спілкуваннням, з друзями. Я не завжди прямо записую, що мені потрібно буде подзвонити, бо давно не спілкувались. Та зустрічі записую всі, навіть просто погуляти. Однозначно в блокнот потрапляють задачі із серії «господарство» (за покупками сходити). А от план «сьогодні я дзвоню мамі й татові» – це вже як звичка. Це не записую. Багато ще справ я роблю автоматично, не маркуючи то задачею.

Як ти лягаєш спати, о котрій просинаєшся?

Лягаю приблизно о пів на одинадцяту. Просинаюсь о шостій. Я жайворонок.

Розкажи про свої ролі, що в них важливо?

Та ролей багато. В мене є роль дочки. Це суперважлива для мене роль. В ній важливі постійність спілкування, безперервність. Я дуже гостро сприймаю цю тему, що батьки з часом не будуть поруч із тобою. Хоча, вони в цілому будуть, а поруч – ні. Тому мені важливо сказати їм, що я їх люблю. І я їм постійно це говорю.

Є роль сестри. В мене є молодший брат, я його страшенно люблю. Але це така роль близької людини, з якою деколи можна посваритись, поматюкатися, деколи і поспілкуватися, і побути відвертою. Це супер важлива роль.

Є роль хресної матері. В мене є похресниця, яку я просто обожнюю. Ця роль дає більше відчуття тепла, тому що я люблю цю дитину дуже сильно.

В мене ще є роль тітки, бо маю племінника. Брат із родиною живе в Києві, тому стараюся приїжджати часто. Тут якраз допомагають сімейні справи, суди, і семінари – можу його побачити.

Є жіноча роль, роль подруги, роль бізнес-леді.

В жіночій ролі, звичайно, важлива довіра, увага, турбота.

Подруга – це про відвертість, про те, що інша людина приймає тебе такою, якою ти є. І ти ту людину теж приймаєш. Це про щирість, тобто ти їй не заздриш, вона тобі не заздрить. Ось такий взаємообмін.

А роль партнера по бізнесу: рухатися в одному напрямку і відчуття, що тебе підтримають, що ти не сам.

В відносинах з клієнтами для мене важливі свобода і повага. Я не є їхнім найманим працівником. Я – запрошений фахівець, до мене треба ставитись відповідно. Це супер важливо. В відносинах з опонентами, звичайно – момент розділити, де ми просто опоненти, а де люди, які один одному не подобаються. Тому що сьогодні ми опоненти, а завтра разом ведемо справу. Зазвичай виходить так, що є делікатна витримка, «вибачте – до побачення».  Я маю успішний досвід: ми з колегою з Києва працювали по різні сторони барикад. Вона програла мені справу. А потім через рік мені потрібен був адвокат в Києві, і я просила її про допомогу. Співпрацювали.

Шо тобі дає оця гнучкість? Як ти усе плануєш?

Гнучкість, з одного боку, це великий плюс.  Я можу втиснути в свій день все, що хочу. З іншого боку –  це великий «мінус», тому що у мене не налаштовані кордони того, що ось в цей день я собі залізно зроблю вихідний. У мене може бути в якості вихідного понеділок, бо маю в цей день якісь процедури з краси, похід в кіно, зустріч з подругою. Але в неділю я пишу позов… Тобто, в мене немає такого, як у найманих працівників. Це недолік, насправді. А з іншого боку це – перевага, тому що я не могла б тільки на вихідні спихати всіх своїх подруг. У мене, якщо говорити про те, наскільки завантажена, є дисбаланс між коли я в бізнесі, і коли я над бізнесом. Наприклад, над бізнесом, коли я стратегічно планую свій бізнес, використовую менше часу, ніж в ньому. Це такий недолік. Я себе заспокоюю, що це тому, що у мене багато проєктів клієнтських. Але є якась злобна штучка всередині, яка регулює це. Тому що тайм-менеджмент – це тільки книжка, принцип чи що. Це треба зробити, а не тільки галочки ставити там, де сказали «постав галочку і буде щастя». От так, мені є куди рости.

Розкажи про день, в якому було найбільше емоцій

Коли я здавала адвокатський іспит. Мене «перло» 2 дні, було відчуття, ніби я п’яна. Я зробила пост, хоча і не збиралась це постити. Але потім одна моя хороша подруга, сказала,  що цим варто поділитися. Мене привітало більш як 200 людей. Бажали успіху навіть мої опоненти, і старші колеги, люди, про яких я не думала, що вони стежать за мною у Фейсбуці. Це було дуже круто. Від того мені хотілося не те, що співати й танцювати, а хотілось просто літати.

Після цього в мене був день, коли я виграла справу в Верховному Суді. Таких у мене було фактично 2 справи. Але першу я виграла лише по документах. По другій їздила до Верховного Суду. Там все прям «ух ти»: і серйозне, і красиве, і я в цьому всьому. В мене було відчуття польоту. Це вийшов  день, сповнений емоцій.

Ще був день, коли їздила у Львів до своєї подруги. В неї 4-річний син. Відповідно, всі розваги зводилися до того, що я взнала всі дитячі маданчики центру Львова, і на всіх обов’язково треба було покататись на всіх качелях. В мені прокинулась моя внутрішня дитина. 😊 Вона просто вже накаталась, награлась, наспівалась, LEGO наскладалась, була побавлена і побалувана.

Що таке жіночність?

Це краса без якоїсь прив’язки до параметрів. Це душевність. Це про відчуття плавності, гармонії. Це про дипломатію, коли я маю зробити так, щоб чоловік сам все вирішив. І він має думати, що він класно-класно вирішив, а я зробила все, як він сказав, хоча насправді все не так. Це класне жіноче вміння. Його не можна розвинути раз, і на завжди. Його постійно треба тренувати. Жіночність – це про відкрите серце і про доброту.

Професійність, пріоритети професійності

Майстерність, моя власна експертиза – я маю бути класним потужним фахівцем і всіляко намагаюся до цього йти. Все життя треба навчатись.

В професійності важливою є людяність. 25% клієнтів (я навіть колись рахувала) – це ті, хто приходить з чимось хорошим. 75% приходять з проблемами. І якщо не буде людяності, то тоді з ними важко буде працювати, тому що їхні емоції впливають і на їхні рішення, і на поведінку.

В чому проявляється людяність?

Моя людяність проявляється в тому, що я завжди стараюсь почути людину серцем. Не просто розумом, а ще й емоційно відчути, що та людина відчуває.

Знаєш, як кажуть, слід поводитись з людиною так, як ти хотів би, щоб поводилися з тобою. Але ще є таке міркування, що з людиною варто поводитися так, як  хотіла би того сама людина. І для того, щоб це зробити, слід почути, що хоче та людина. З відкритим серцем, дійсно з повагою до людей і з розумінням того, що навіть якась сама проста людина, звичайна на перший погляд, є цінною. Безумовно, мені не чужі такі речі як зневага, наприклад, до інших людей. Я не кажу, що завжди супер-людяна. І у мене буває якесь неприйняття інших людей, весь спектр емоцій. Але коли я можу дійсно проявити людяність, то це буде чуйність, повага і тактовність. Основний момент – це не зробити людині боляче. Дуже багато людяності в мене саме в тому, щоб не зробити людині боляче навмисно.

Як ти шукаєш опору?

Перша опора, звичайно, в собі. Допомагає її розвивати, посилювати, зміцнювати психотерапія, про яку я вже раніше говорила в розмові. Тому що завжди найперше, на кого варто опиратись, це на себе. Другим дуже таким великим опорним стовпом в моєму житті є мої батьки. Бо мені справді нереально пощастило в житті з батьками, з родиною, з тим, як вони мене підтримують, як схвалюють мої вибори або принаймні поважають їх, коли з ними не згодні. А це відчуття того, що мене люблять просто за те, що я є. Це мега опора.

Дуже також потужною опорою є віра в Бога. Я не дуже релігійна і мало знаю церковних обрядів. Належу до тієї категорії людей, про яких жартують, що коли не прийде в церкву, то весь час паски святять. Так, це є і це таке слабке місце в моєму світогляді. Але я дуже вірю в Бога попри те, що не ходжу часто в церкву. Я знаю, що Бог чує молитви, особливо коли ці молитви своїми словами, а не канонічні. І знаю, що він допомагає і захищає. Це мене зміцнює. Тому молитва дуже опорна для мене.

І, звичайно, в професійному сенсі опорою є мої досягнення. Я веду спеціальний щоденник. Не записую в нього кожен день, але записую важливі професійні речі, якісь свої міркування, свої відчуття, здобутки. І потім, коли вже їх прожила, пройшов певний час, можу озирнутись і перечитати, щоб згадати, де я була в цей час кілька років тому. Я можу порівняти себе з собою колишньою. І це дає велику опору і велике натхнення насправді.

Як ти знімаєш втому?

Перше, що допомагає зняти втому, це хороший, спокійний, повноцінний сон. Взагалі, тілесні моменти дуже допомагають подолати втому: сон, теплий душ, процедури розслаблюючі, типу масажу чи косметолога – з фізичної точки зору. Якщо брати таке, щоб мізки провітрились, то я ходжу пішки. Прогулянка по місту. Я можу йти через усе місто пішки в магазин. Не тому що мені треба в той магазин. Просто я обираю йти пішки для того, щоб змінити темп, в якому я знаходжуся. Ще знімаю втому тим, що нічого не роблю: серіальчик, Фейсбук. От просто пройшов цей день і пройшов. Ти нічого не робила, мозок не включала, ніяких важливих рішень не приймала складніших, ніж «я їм сьогодні кашу чи суп». І якось ця втома проходить.

Як ти себе вітаєш з перемогами?

Самий простий спосіб як я себе вітаю (безвідмовно працює в моєму житті) – я купую собі щось смачне і солодке, щоб побалувати себе, подякувати собі. Це такий дуже сильний дитячий механізм. Коли була маленька, наша родина жила досить бідно і не було можливості в моїх батьків купувати мені часто іграшки чи подарунки, скажемо так, вартісні. Тому святкуванням вважався якийсь супер-смачний торт, не буденний. Це було більш доступно для моєї родини і мене так якось з дитинства привчили. А зараз в дорослому житті, навіть коли я можу щось дозволити собі, все-одно  залишаються ті  дитячі моменти.

Як я вітаю себе з перемогами?! Я прям внутрішньо сама з собою говорю, що я молодець. Завжди дякую тим людям, з якими пов ‘язана ця перемога. Це для мене дуже важливо. Я визнаю перемогу за собою, і визнаю внесок тієї людини, яка мені дала можливість здійснити цю перемогу. Наприклад, я виграла суд. Мій клієнт в мене повірив. Він дав мені таку можливість. Чи той самий пілатес, про який я раніше говорила. Якщо моя перемога це якась складна справа, яка мені раніше здавалось, що я такого ніколи не зможу зробити, тепер я роблю її спокійно. Людина, дотична до цієї перемоги, це мій тренер. І я йому дякую.

Які питання ти собі задаєш?

Я взагалі людина, яка схильна до «самокопання». Не знаю, яким грамотним словом це називається, це рефлексія чи самоаналіз. Я для себе це називаю «самокопання» і постійно років з десяти задаю собі серйозні питання.

Якщо говорити про те, що актуально в даний період, то часто запитую себе «Чого я хочу?». Особливо, якщо мені потрібно зробити якийсь вибір, навіть якийсь найпростіший. Наприклад, запрошують на день народження: йти чи не йти.

У мене багато питань саме психологічних. Якщо уникаю якоїсь дії, я починаю розпитувати себе, а чому цього досі не зробила чи не роблю, а що насправді думаю про цю ситуацію., а чому мене насправді злить (драконить) отака-то людина. В основному, всі питання можна звести до того, що я як би ними намагаюсь себе пізнати ще краще. Буває, що задаю собі питання, чи дійсно в тому напрямку я рухаюсь. Останні роки два часто запитую про те, чи дійсно всіх тих людей, які зі мною поруч, я хочу бачити поруч із собою. Такі питання про відносини з близьким оточенням, маю на увазі своїх друзів і подруг. Наприклад, деколи задаю собі питання про те чи хотіла б я жити в якомусь іншому місті чи іншій країні.

Які звички тобі важливі?

Мій біологічний ритм, що я жайворонок. Мені це дуже екстра-архіважливо. По-перше, я дуже люблю цю особливість свого організму і дуже її ціную. По-друге, в мене був досвід дуже сильно негативний декілька років назад, коли я ще навчалась в другому ВУЗі, мені потрібна була значна сума грошей одночасно, тому що мені банально не вистачало коштів заплатити за навчання. Був такий час, тоді дуже мало практикувала, бо почала працювати юристом, не маючи ще освіти юридичної повної. І я взялася писати диплом собі і диплом своєму одногрупнику. Тобто, писала два дипломи одночасно, скинула все майже на останній місяць і фактично цей місяць я спала по дві-три години на добу. О 4-й ночі могла встати писати, чи до 2-ї ночі. І я збила ритм сну настільки, що перетворилася на сову. Коли це зрозуміла, мені було дуже некомфортно, незручно, неприємно, погано. Довелося вкласти півроку систематичної праці в те, щоб повернути назад свій біологічний ритм. З одного боку, це плюс, бо я тепер зрозуміла, як живеться совам і що їхні всі претензії до світу про те, що світ створений під жайворонків дійсно не безпідставні. Я зрозуміла, що коли раніше недооцінювала чи не приділяла якоїсь уваги і поваги до ритму сов, то я була неправа. Але теж зрозуміла, що це абсолютно не мій варіант. Тому після півроку наполегливої систематичної праці я тепер дуже ціную звичку лягати і вставати вчасно. Для себе, для свого організму це цінно. І тут я не відступаю.

Напевно, ще буде звичка про те, щоб слухати себе, свою інтуїцію, свій внутрішній голос. Хоч я і не розглядаю це як звичку. Ще мені важливі якісь ритуали. Наприклад, в сенсі того, що коли я їду в Київ, намагаюся потрапити в парк Шевченка. Я дуже люблю парк Шевченка, бульвар Шевченка – ось цей шматок Києва (один квадратний кілометр) обожнюю. Чи пройтись пішки по Хрещатику і Майдану. Я просто дуже люблю це місце фізично, енергетично мені дуже це подобається. І ось ця звичка мені важлива в тому плані, що коли в мене є така нагода і я в Києві опиняюсь в самому центрі міста, завжди, не дивлячись як я втомилася, на підборах чи ще щось, стараюсь пройтись просто потішити себе саму.

Важлива звичка систематично спілкуватися з батьками і братом. Вони дають дуже багато любові,а я їм.

Важлива звичка пити кефірчик чи йогурт – кисломолочні продукти. Я їх просто дуже люблю. Плюс це корисно.

Ще є звичка пити воду. Я не так багато її п’ю , як говорять круті гуру тренувань. Але вона існує і я її дотримуюсь.

Що в житті ти вимірюєш і як коригуєш?

Вимірюю талію. Коригую їжею. У мене немає якоїсь спеціальної дієти. Я людина, яка любить поїсти смачно. 😊 І мені дуже важко даються всілякі заборони. Але є речі, які я не їм, типу сухариків (мені просто несмачно). Або є речі, які треба їсти поменше, наприклад, тістечка. Тому я стараюсь тримати себе в рамках.

Звичайно, я вимірюю свій дохід. Тому що я веду свій бізнес сама і мені в будь-якому разі важливо розуміти, в якій я фінансовій точці.

Я вимірюю свої витрати. У мене є спеціальна програма в телефоні, в яку я все записую. Я не особливо часто аналізую ці витрати. Але те, що я їх регулярно записую (аж до гривні) – це є.

Я вимірюю кількість прочитаних книжок. Якось зловила челендж «50 книжок на рік». Але це дуже багато для мене. 50 книжок на рік я не читаю. Потім хтось запостив у соцмережах челендж «24 книжки на рік», тобто 2 книжки на місяць. Читати їх цілком реально. Я роздрукувала собі красиву табличку, повісила її на стіну і записую книжки, які прочитала. Буквально зараз я закінчила читати «Бот» Макса Кідрука. І по графіку жовтень у мене вже закритий. Тобто у мене півтора місяці фори на випадок, якщо я почну читати книжку, яка буде «йти» дуже довго.

Я вимірюю ефективність бізнесу – кількість клієнтів, кількість повторних клієнтів, хто з клієнтів приніс найбільше грошей і на кого було витрачено найбільше часу. Веду спеціальну таблицю в GOOGLE-інструментах.

Я вимірюю час, який витрачаю на ведення бізнесу, семінари, вебінари.

Книга/фільм/навчальний канал

Тут є де, розвернутись. Тому що я багато читаю і мені є що озвучити з вартісного.

Єдине, що точно не порекомендую – це навчальний канал. Тому що я взагалі не маю, відверто кажучи, звички дивитись навчальні канали чи навчальні програми. Це просто не моє. Можливо, я недооцінюю цей інструмент. Максимум, деколи дивлюсь «Discovery» по телевізору, коли опиняюся вдома у батьків. Немає передач, про які би я казала «ось за цією передачею я стежу».

Фільм: по-перше, я люблю фільми «фентезі» – всі «Володарі кілець», «Гра престолів», «Мелафісента». Я обожнюю фентезі-світи. І до речі, раз згадали про це, то скажу, що «Гра престолів», як на мене, це дуже потужний і глибокий серіал, у тому числі, про стратегію, про відносини між людьми, про боротьбу інтелекту однієї людини з інтелектом інших. І я дуже рада, що я його подивилася.

Фільм, який мене найбільше вразив за останній час, – «Інтерстеллар» з Метью Макконахі. Так, він не новий. Але яка різниця? Важливо те, що це стравді дуже життєствердний і потужний фільм. І я наплакалась під ним. Дуже люблю плакати під фільмом насправді, хоч як би це дивно не звучало. Я люблю, коли фільм викликає справжні емоції.

З нового є фільм «Перекладачі» 2019 року. Там дуже гарно побудована інтрига. Я люблю фільми, в яких є замкнуте коло людей, з яких можна обирати, хто вбивця, крадій чи зловмисник. Тобто не «десь там ходить по світу маніяк-убивця, якого ніхто не знає» (як у фільмі «Крик», де він весь час у масці і ніхто не розуміє, хто це), а коли є обмежена кількість підозрюваних.

Дуже гарна візуальна картинка у фільмі «Вбивство у Східному Експресі» за романом Агати Крісті. Він вийшов кілька років тому і побудований за таким же принципом. Жертву грав Джонні Депп. Сам Джонні Депп – це теж моя велика любов. Але мене завжди дуже драйвить той факт, що в замкнутому просторі обмежена кількість людей, серед яких може бути підозрюваний.

За цією ж логікою сподобався фільм «Ножі наголо» з Джеймі Лі Кертіс і Деніелом Крейгом.

Що я ще люблю так це всілякі романтичні фільми. Дуже рідко їх дивлюсь. Серед них дуже класний старий фільм (2008 року) «Отпуск по обмену» з Кейт Уінслет, Камерон Діас, Джудом Лоу і Джеком Блеком. Скільки б років поспіль я не дивилась його, для мене це «вічний» фільм.

Фільм «Їсти, молитися, кохати» з Джулією Робертс і Хав’єром Бардемом. Для мене це теж «вічний» фільм. Тому що в якому б я не була стані емоційному, маю щось для себе в ньому.

Ну і звичайно мій обожнюваний фільм – «Віднесені вітром» по Маргарет Мітчелл. Дуже люблю історію Скарлетт О’Хара. Тому коли я зараз чую, що внаслідок протестів у США цей фільм намагаються прибрати з антології світового кінематографу, бо в ньому показане погане ставлення до рабів, це мене розлючує і обурює. Люди, які в масі своїй мають вкрай низький рівень освіти і самосвідомості, намагаються вирішити, як переписати історію. Я цього не сприймаю і всіляко намагаюся від цієї інформації дистанціюватися.

Книги: я виросла на детективах Агати Крісті, Конан Дойля і інших. Тому детективи я дуже люблю і читаю.

Якщо говорити про книжки, які змінили (або зміцнили) моє бачення світу, то почати варто з «Полліанни» Елінор Портер. Я її прочитала ще в 12 років. І досі ця книжка дуже актуальна. На той момент я справді дуже перейнялася ідеєю її «гри». Хоча суть була навіть не в грі. Той момент у книзі, коли вона хотіла ляльку, а їй подарували милиці, мене дуже сильно шокував. Я зрозуміла тоді, в 12 років, що навіть в небагатому дитинстві маленького містечка у мене неймовірно щасливе життя, якщо мені не треба про такі речі перейматися. Я не скажу, що ця книжка мене якось «перекроїла». Я й так із тих людей, які шукають добро і бачать його. Просто, напевно, ця книжка допомогла мені посилити розкриття цієї моєї якості.

Далі Джек Лондон. Я прочитала 10 томів його романів, опопвідань і т.д. І про нього можна говорити з півгодини точно – який я шалений фанат, і що він показує в своїх творах. І я справді раджу його читати. Його твори не обмежуються тільки полярними історіями золотошукачів, як ми вчили в школі («Біле ікло»), чи соціальними моментами («Мартін Іден»). У нього є ціла низка творів, головними героями яких є тварини, переважно собаки. І є твори, присвячені корінним мешканцям островів. «Мартін Іден» просто не 100%, а 1000% варто читати.

З сучасних авторів я читаю Макса Кідрука. Для мене це приклад автора, який дуже глибоко пропрацьовує обрану тему.  У нього є дуже страшна книжка «Де немає Бога» (про авіакатастрофу). Вона просто панічно старшна і в той же час дуже твереза.

Ще люблю психологічні трилери Поли Гоукінз «Дівчина у потязі» і «Глибоко під водою».

Якщо говорити про книжки для підприємців, є просто фантастична, неймовірна і обожнювана книжка Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Це дійсно унікальна річ і з точки зору підприємницької свідомості, і з точки зору відповідальності за свої вчинки, і з точки зору розуміння світу. Я завжди її всім раджу. І для мене це певний тест – те, як людина сприймає цю книжку, багато говорить мені про людину.

Саме зараз я читаю я читаю автобіографічну книжку Мішель Обами «Становлення». Зараз у світі потужно розвивається тема жіночого лідерства. Тому просто будь-якій жінці рекомендую її 1000000 разів. Дуже мотивуюча і надихаюча книжка, яка говорить про те, що ми всі народжуємося з якимись цінними якостями, і якщо їх у собі розвивати і розуміти, то можна досягти успіху.

Для підприємців-початківців можу порадити книжку Майка Мікаловіца «Метод гарбуза». Вона про фокусування у вузькій ніші. Дуже коротенька. Достатньо примітивні приклади. Але на початку моєї кар’єри вона мені дуже допомогла. Я зрозуміла, як звузити свою нішу і не розпилятись.

Ще мені дуже подобається книжка «Rework» Джейсона Фрайда і Девіда Хайнемайєра Хенссона. Це вже для більш-менш досвідчених бізнесменів. Трохи допомагає дещо поставити на місце у своїй же голові.

Корисною для мене була книжка Джеффа Сазерленда «Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час». Я пробувала для себе цей метод (навіть без команди). Простий, доступний, дотепний. Можна використовувати.

Однозначно рекомендую книжку Девіда Гоулмана «Емоційний інтелект» для будь-якої людини. Це книга про відносини і про те, що наш емоційний інтелект реалізується і в сімейному житті, і в соціальному (з друзями, знайомими), і в кар’єрі. Ми нікуди від нього не подінемося. Ця книжка точно варта того, щоб бути в бібліотеці думаючої і відчуваючої людини.

Одна з останніх книг, яку прочитала, – «План Б» авторів Шерил Сендберг і Адама Гранта. Книга про те, як подолати втрату, біль, як жити далі піля смерті близької людини чи якоїсь іншої трагедії. Для мене книга виявилась дуже цінною. Тому що в ті моменти, коли я нікого не втрачаю, коли біль за рідними, яких я вже втратила, трохи притупився, ця книга радить, як спілкуватися з тими, в кого втрата ще гостра. І в той же час вона допомагає пережити цю гостру втрату.

Фентезі я люблю не тільки в фільмах, а й в літературі. І для мене це Сергій і Марина Дяченки – цикл романів «Брамник», роман «Ритуал» (про любов і драконів). У них завжди дуже майстерно виписані і Україна, і інші світи. Вони не пишуть про Україну напряму. Але мені це якось зчитується.

Розкажи про місто, в якому живеш

Місто, в якому я живу, м. Вінниця – це врівноважена людина, в якої велике серце. Тому вона може сприймати різноманітних інших людей. Це людина, достатньо спокійна у своєму внутрішньому темпі. І мені це дуже підходить. Це людина, з якою завжди можна домовитися. Наприклад, для мене це значить завжди можна знайти інший маршрут, яким я буду йти. Це красива людина. І в той же час ця людина не епатажна. Для мене це важливо насправді 😊 З одного боку ця людина мудра і це надихає; з іншого – вона смілива. Для мене вона достатньо добродушна, усміхнена, не ниє, не стогне. Коротше, мені подобається ця людина. Мені класно з нею поруч. І я рада, що живу саме в цьому місті.

Про що я тебе не спитала?

Ти мене не спитала про мої мрії. Одна з них – я хочу створити власну родину. Мати чоловіка, з яким поруч буду щасливою, з яким ми будемо гармонійною парою, з яким зможу прожити довге і наповнене любов’ю і взаємоповагою життя. Я хочу бути мамою.

Ще у мене є мрія стосовно подорожей. Тому що насправді «зворотною стороною медалі» для моєї  кар’єрної зосередженості є той факт, що я дуже мало відпочиваю. Дуже мало «відпускаю себе на волю». Це моя зона росту (гарне слово). І у мене є мрія про те, щоб більше подорожувати, більше мати вражень у житті.

Звичайно, у мене є кар’єрні мрії. Одна з них ось-ось втілиться нарешті. І я стану адвокатом.

Є матеріальні мрії стосовно рівня життя. Але сьогодні це мрія, а завтра це реальність. Тому я на цьому в відповіді не фокусуватимусь.

Про що ще ти мене не спитала? Про моїх друзів. Про них я б сказала, що колись, коли я була маленька, мені дуже хотілося, щоб у мене були друзі. Причому такі друзі, з якими я буду довго дружити. Мені здавалося, що 15 років дружити – це все життя дружити. Так мені тоді було 10 😊 Зараз у мене є друзі, з якими я дружу і 15 років і більше, і є нові друзі, з якими я дружу дуже мало часу поки що. І це насправді цінно і важливо – така відвертість, взаємність, любов. Так, у дружби є зворотня сторона, яка полягає в тому, що все одно часом життя розводить людей. І те, що здавалось «незыблемым», з часом перестає існувати взагалі. Але з іншого боку те, що в тебе є справжні друзі, дає дуже велику силу. Відчуття, що тебе люблять, неймовірно цінне. І я насправді дуже бажаю цього відчуття тим людям, які читатимуть цю статтю. Це важливо.


Фото надані Олею Щербаковою.
Фотографи: Олег Кутузов та Анатолій Прилуцький

scherbakova.olga@gmail.com
https://www.facebook.com/ol.shcherbakova

про людей, які змінюють.
бо “не святі горшки ліплять”.