Ти зараз у Вінниці? Чому?

З першого дня війни і по сьогоднішній день я не покидала свою рідну Вінницю. Ранок 24 лютого, мама будить зі словами “почалась війна”. Ступор, не розуміння, паніка. Все, напевно, як у всіх. Не знаю, як ми пережили той день і не зійшли з розуму.

Склали тривожні рюкзаки, навіть до сусідів у підвал спускались один раз. Безсонна перша ніч війни. Та вже на ранок я чітко зрозуміла, що треба діяти. Я і мій тато сіли в машину і поїхали допомагати військовим.

Спочатку купували за власний кошт, а потім наші родичі і друзі долучились фінансово, що дало змогу закрити дуже багато потреб наших військових. У режимі нон-стоп , привезти, купити, забрати і т.д. пройшло тижня три. Не знаю, звідки були сили. Напевно, так діє адреналін. Перші 2 доби вночі возили на блокпости чай, каву та їжу. Дуже багато щирих людей з’явились у моєму житті.
Андрій Лукін давав безкоштовно свої буси і не тільки. Свєта Дабіжа власниця кафе “Lockdown”, безкоштовно готувала на своїй малесенькій кухні і годувала пів міста (та й досі продовжує це робити). Ірина Анпольська – це взагалі особлива людина з великим серцем. Наразі заснувала фонд “БлагоДій” та допомагає великій кількості людей по всій Україні. І ще безліч людей, що допомагали всім чим могли.
Мій п’ятнадцятирічний син все ж виїхав у Польщу. Таку можливість нам надала адміністрація ліцею, де він навчається.

А я не могла все покинути, всіх людей, які на мене розраховували. Їх було безліч, телефон горів. Тому ні хвилини я не шкодую про свій вибір лишитись у рідних стінах.

Вірю в ЗСУ та всіх Українців. Бо люди в нас неймовірні.

Що робити, щоб Вінниця була затишним містом для всіх нас?

Наше місто затишне, красиве та привітне в першу чергу завдяки своїм мешканцям. Для мене тут все особливе та рідне. Ми обов’язково здобудемо перемогу над рашистами, відбудуємо всі зруйновані міста та села, щоб затишно було у кожному куточку України.

Юлія Спицина
Гарна Вінничанка)