Повернутись назад

СВІТЛАНА ХУДА: психолог, психотерапевт і ейчар

Вона — психолог, психотерапевт і ейчар. 10 років відпрацювала в цій сфері, збудувала кар’єру від рядового ейчара до директора ейчар департаменту. А потім пішла з такої роботи, тому що весь час працюючи над собою, їй завжди не вистачало часу, щоб поєднувати професію і духовний розвиток особистості. Розкажіть про свою діяльність Це було дві мої улюблені […]

Вона — психолог, психотерапевт і ейчар. 10 років відпрацювала в цій сфері, збудувала кар’єру від рядового ейчара до директора ейчар департаменту. А потім пішла з такої роботи, тому що весь час працюючи над собою, їй завжди не вистачало часу, щоб поєднувати професію і духовний розвиток особистості.

Розкажіть про свою діяльність

Це було дві мої улюблені справи: робота з персоналом і психотерапія. Я маю диплом «Психолог, менеджер з персоналу». І тим і тим займалась. Але якогось разу зрозуміла, що одразу на два стільці не сядеш. Тому потрібно щось обирати, бо одне почало витісняти інше. І то було неякісно для мене. Одного разу, коли прийшла на роботу (працювала в класних компаніях, і мені дуже подобалась моя робота), я зрозуміла, що знов буду сидіти з 8 до 6, як мінімум, і не буду мати часу для себе. Повз проходить життя, не тільки літо, а й життя. Я зрозуміла, що мені ніколи не буди стільки, як мені зараз. І
ризикнула. Дуже важко до того йшла, аби піти у вільне плавання. Зараз я займаюсь тільки своєю справою. Тому зараз стикаюсь з усім, що стосується бізнесу.

Чому?

Мені захотілось більше свободи, часу для себе. Це мої цінності. І час для себе хотілось мати таким, аби формувала його я, а не мені. Щоб можна було бачити результат своєї праці. Мені цього не вистачало на корпоративній роботі.
Уже три роки я працюю тільки на себе. І я не можу не радіти тому, що зараз четвер, усі люди на роботі, а я даю це інтерв’ю в гарному ресторані з краєвидом на місто. То для мене велика цінність.

Ваші цінності

То про свободу, час і життя. Воно одне.
Принцип такий, що життя одне, і ніхто не мусить його проживати страждаючи чи нудьгуючи. Ти сам обираєш, і сам можеш змінити все так, аби життя приносило радість.
Я дуже зацікавлена в тому, щоб поряд зі мною було багато щасливих людей, як би меркантильно то не звучало. Так, я хочу заробляти на цьому гроші, тому що я дуже багато вкладаю в себе і розвиваюсь, бо хочу бути якісною для інших.
Тому для цього хочу мати гідну оплату мого часу.
Щасливі люди не кидають недопалки з балконів, не б’ють дітей або собак, не йдуть з сімей. Вони живуть і насолоджуються життям, і дають іншим жити. Дуже часто стикаюсь з брудними історіями з дитинства своїх клієнтів, коли люди смітять (бо думають, що за них хтось має прибрати), або погано поводяться з тваринами чи ображають дітей. То страшно. Тому я зацікавлена, щоб були
навколо лиш щасливі люди.

З якими проблемами до вас приходять?

Якщо чесно, коли клієнт приходить, йому байдуже, хто ти і в якому напрямку працюєш. Йому важливо вирішити свою проблему, і щоб ти йому допомогла. Тому що він в цьому не розбирається.
Є психолог, психотерапевт, психіатр і коуч.
Психолог працює зі здоровими людьми, в здоровому бачить здорове. Це люди, які часто користуються дослідженнями і проводять діагностику на рівні консультації. При тому психотерапевт працює вже на іншому рівні: зі здоровими людьми і бачить здорове навіть в хворому. Рівень його глибини дозволяє підіймати і розбирати минуле.

Якщо психолог то більше про актуальну ситуацію зараз і тепер, то
психотерапевт задає питання і шукає відповіді в минулому. Вирішує ці питання в минулому, аби в майбутньому вони не повторювались.
Психіатр працює з хворими людьми. Навіть є такий вислів, що психіатр хворе бачить навіть у здоровому. Тобто, якщо ви прийшли, вам все’дно поставлять якийсь діагноз: «Поганий настрій — «розлади настрою»».

Коуч працює про зміни і майбутнє. І відбувається то у більш такому жорсткому ключі: що потрібно для цього зробити, як цього досягнете, чому хочете саме це і т.д.

Ми ж, психотерапевте, працюємо з травмами.

Як ви працюєте з людиною, яка до вас приходить?

Я не працюю з дітьми. Я — дорослий психолог, навіть якщо тема стосується дітей. Бо немає сенсу працювати з дітьми, якщо вона повертається після мене в той дім, де нічого не змінюється. Діти — продукт дорослих.
Моя улюблена тема — то відносини: між чоловіком та жінкою, між жінкою і суспільством, між жінкою і самою собою. Я допомагаю жінкам бути з собою чесною, трішки пізнавати себе, розхитувати шаблони і рамки, які є голові. Оті обмежуючі переконання, які не дають можливості бути більш вільною і рухатись по житті вільно і щасливо, не створюючи самій собі зайвих проблем.

— Що значить рухатись вільно? Без проблем?
— А що, так буває?
— Від чоловіків? Чи без обмежень в часі?
— Вільно — то без рамок. Коли я почала вивчати психотерапію, я зрозуміла, скільки маю рамок і хибних переконань, з якими живу.

Коли до мене приходять жінки і кажуть, що вони «мають бути хорошою мамою/дружиною/працівницею», оце «маю бути» означає, що я маю принести себе в жертву. То помилка. Не обов’язково то робити, щоб бути хорошою. З радянського минулого ми несемо
непотрібні шаблони. Суспільство було деіндивідуалізованим. Не було я, було ми. І такими «ми» було простіше керувати. Було простіше керувати сірою масою.
Так, зараз у нас інша крайність. Тепер «Я» переважає. Я — класно гончарю, я — займаюсь йогою, я — хочу. Зараз дозволили бути «Я». Саме тому відбувся перекос і виникає забагато «Я». Простіше керувати людиною, яка є скромною.
«Будь скромна», «не висовуйся» — раніше так казали. Бути тихою, скромною, слухняною і зручною. І от коли ти весь час зручна і скромна, то рано чи пізно, а думки ж ніде не діваються, починають розривати середини і виникає внутрішній конфлікт. Бути вільною — то бути вільною від внутрішнього конфлікту. Дозволити собі насолоджуватись життям, змінюватись і ризикувати.
Дозволити чоловіку поруч бути поруч чоловіком, і не виконувати чоловічої роботи.
Ціль — аби жінка була щаслива. Бо коли щаслива жінка, щасливий поруч чоловік, діти, і навіть таракани в хаті щасливі. Інакше стає важко. Бо так чи інакше ми впливаємо на своє середовище. Негативні енергії розривають сім’ю, дім, простір. Щастя не залежить від зовнішніх чинників. Коли жінка розуміє, що усі шаблони приводять до внутрішніх конфліктів, коли «і хочеться, і колеться», це
є внутрішнім конфліктом. А від того не стає щастя.

Маю клієнтку, яка хотіла малювати, а її відправили навчатись на ай-тішницю (бо там більше заробляють). І от їй тепер 30. Вона має кризу, бо не має ні чоловіка, ні дітей. Кризу, бо все жіночне в ній подавлено. Тому, для мене вільно — то коли я можу бути жінко, подобатись собі, насолоджуватись життя і розвиватись в тій сфері, якій я хочу, а не там, як мені мама сказала.
Ми часто себе не слухаємо. Нам кажуть батьки, і ми то робимо. І цим блокуємо себе.
І маємо конфлікт між внутрішнім я і тим, що від нас очікує суспільство. Та ми не будемо шукати винних, а спробуємо знайти вихід.

Як до вас приходить жінка і як формує запит?

В ідеальному світі приходить та, яка хоче щось змінити. Зазвичай приходять, коли болить. Коли накипіло і не знають, як вирішити тут чи іншу ситуацію.
Приходять з людськими запитами. Для щастя нам потрібно: щоб був поруч чоловік, якому ти будеш подобатись; щоб були діти — здорові та доглянуті і щасливі. А як можна навчити дитину бути щасливою, якщо ти сама нещасна? А ніяк. Та взагалі ніяк. Є така річ, як неусвідомлена некомпетентність. Тобто, коли ти не знаєш, що ти не знаєш про це. А вже коли тобі ткнули туди, ти стаєш розуміти: » О, точно, мені там болить».

Зазвичай приходять з тим, що щось не так — десь болить. Рідко коли знають, де. І ми починаємо шукати. І знаходимо.

Я працюю до двох годин. Візит, зазвичай, триває 80-90 хвилин. Сеанс коштує 750 грн. Працюю до логічного завершення зустрічі, людина виходить від мене з результатом. Я працюю в короткостроковій терапії, але маю клієнтів, які ходять до мене роками.
30-40 років ми живемо по певним правилам. Впродовж цього часу змінюємось, змінюємо свої звички та реакції. Та інколи повертаємось до старих сценаріїв. Я ж допомагаю відбудувати новий сценарій, звичку та реакцію. Дуже зручно мати людину, яка не просто вислухає, а й має інструменти, як допомогти професійно.
Компетентна людина професійно виконує функцію дзеркала. Вона не просто радить, а показує те, що ти не бачиш в собі, плюс ще декілька варіантів, які ти не помічаєш. Ти ознайомлений з ними і з тими наслідками прийняття того рішення, аби неприйняття його.
Психотерапія — то не завжди про приємне. Інколи ми проходимо травмуючі речі. Доки людина зі мною в психотерапії, ми завжди з нею на зв’язку. Я допомагаю по телефону, в зустрічі, в мессенджері. Наші жінки звикли терпіти. Я ж допомагаю вирішувати ситуації і проживати емоції.

Досвід

В практиці я 15 років.

Чому саме психотерапія

Я диплом отримувала в 25, тобто то уже був свідомий вибір професії. Перед тим закінчила політехнічний технікум.
Я дуже пишаюсь своєю освітою. Я попала в освіту, яка цінує тебе як людину. Яка цінує твою думку, яка тобі дає знання для життя і навіть екзамен використовує для того, щоб тебе більше навчити, а не щоб завалити. Все те, що я вивчила 15 років тому, я досі використовую в практиці. Завдяки цьому будую своє життя, допомагаю в консультаціях і маю свою щасливу сім»ю.

Чи існує досі стереотип, що краще поспілкуватись з друзями, аніж йти до психотерапевта?

Неможливо тягнути траву, аби вона швидше виросла. Всьому свій час. Я нікого не заставляю до мене йти. Але це якраз про неусвідомлену некомпетентність. Багато ролі грає просвітницька діяльність, в якій доноситься інформація про пропрацювання себе зі спеціалістами. Ми створюємо світ навколо себе, аби підтвердити ті переконання, які всередині нас. Інакше наша психіка не працює.
Не всі приходять. Не всі готові. Як можна непідготовлену людину завести до психолога і сказати: Я тебе вилікую». Так не буває. Це ж працювати треба над собою. Не всі до того готові.
Інтелектуалізація — також захисний механізм. Ми відвідуємо тренінги,
челенджі, читаємо. Ми все знаємо, але то не використовуємо. Тому і не працює.
Є дві базові здібності: знання і любов. Знань нас навчали. А от любити — ні. Цьому ми навчаємось не усвідомлюючи цього, спостерігаючи за кимось і наслідуючи когось. Ми не завжди дозволяємо собі проживати емоції, закопуючи їх в собі. Непрожиті емоції знаходять вихід у хворобах чи панічних атаках.
Тому, варто навчитись відчувати себе не через думки, а через тіло та почуття. Ми дуже розумні, але себе не відчуваємо. І в тому є проблема.

Як профілактувати проблеми

Вірити в чудо. Як діти.
Профілактика — то відповісти на запитання «Чому я саме так відреагував». Ми йдемо в минуле і там дивимось на свою самооцінку. Інколи дорослі жінки живуть своє життя, досягають успіхів задля того, щоб заслужити любові батьків.
Профілактика закладається з дитинства. Я змінюю себе, щоб допомогти моїм дітям бути щасливими. Я дозволяю собі гніватись, і від того приймаю чужі емоції теж. Я запитую себе і когось: «Як ти себе почуваєш, які у тебе емоції». Профілактика — то давати можливість робити вибір. І дозволяти собі обирати. У вихованні дітей важливо не дотримуватись правил суспільства, а підтримувати і спостерігати. Важливо більше слухати, ніж говорити,
Споглядати, а не передавати свій досвід. Головна людина в своєму житті — то кожна людина, кожне Я. І відповідальність за все — на кожному Я.
Коли у людини є її самоцінність, вона розуміє, де закінчується її думка, а де є думка інших (тата з мамою, чоловіка чи друзів). Якщо в кружці є кава, не можете туди налити чай, і смакувати тим класним компотом. Спочатку потрібно вилити, вимити, і вже потім — профілактувати. Для мене профілактика — то коли я уже знаю, як я буду реагувати на неординарну ситуацію, щоб в стресовій
ситуації не піти на попередню реакцію. Тобто, спершу познайомитись з собою, назвати усі свої емоції, проаналізувати, що подобається, а від чого слід позбутись. А далі — беремо на себе відповідальність за подальші реакції.

Я хочу, аби якомога більше людей розуміли, що психотерапія суттєво змінює життя. Ходити в сауну — це нормально, якщо ти хочеш, щоб твоє тіло дихало. Відвідувати стоматолога — то потрібно, якщо тобі важливе здоров’я зубів. Слідкувати за своєю душею — також потрібно.
До прикладу, у Німеччині в обов’язковий страховий поліс входять 20
консультацій психотерапевта.

Чи може друг замінити психотерапевта?

Дуже сумнівно, що наболіле питання, якому уже 15 років (до прикладу), може вирішитись за розмовою з другом. З другом то більш комфортно, розслаблено і приємно. Ніякої відповідальності. Друг також не несе відповідальності за те, що радить. Він може навіть бути незацікавленим в тому, аби ситуація вирішилась — заздрість ніхто не відміняв. Людина, якій ти платиш гроші, яка має професійну освіту, вміє слухати, супроводжувати в розмові до вирішення
питання. Ми ж не приходимо до куми на лікування, манікюр чи чистку обличчя. Для того ми йдемо до людини з професії.

ПРО ОСОБИСТЕ
Які моменти в житті любите?

Люблю проводити час на природі, гуляти з собакою, подорожувати. Я зрозуміла, що для того, щоб я була такою, як я є, мені важливо бути іноді на самоті. Колись для мене то стало відкриттям. Я екстраверт, але мені важливо побути з собою. Від того я більш ресурсна і пишу статті. Я не маю регламенту впродовж дня, і мені то подобається. Я маю плани, але вони нежорсткі. Тому мені незрозумілий обов’язковий традиційний робочий графік. Ти заробляєш гроші, аби втратити їх на що??
Я звертаю увагу на людей, на краєвиди, на моменти, які я обираю. Люблю робити все жіночне, думати і просто фантазувати. Я помітила, що наші жінки мріють лише про те, що можна здійснити. І то погано.

Що вам хочеться?

Я хочу змінювати обстановку весь час. Хочу не мати обмежень і пожити десь в іншому місті. Я не хочу залипати на одному місці. Тому, зараз з чоловіком вивчаємо наш всесвіт: що нам подобається.

Ваші ресурсні стани

Моя професія уже передбачає, що я буду працювати зі своєю душе. І коли ти не в ресурсі, ти в небезпеці і неякісно виконуєш свої обов’язки. Варто мати техніки, які дають гарантію безпеки і відновлення. Для того я регулярно проходжу свою власну терапію. Якщо про людське — вибивають ситуації, мене гнітить і шкрябає, коли ображають дітей і тварин. Коли люди роблять погано від почуття безнаказанності. В ресурсному стані — то коли у мене всюди
гаразд. Коли все вдається. Коли не вдається, і ти пережив це. Коли ти
наповнений природою.

Я люблю для себе зупиняти час. Коли опиняєшся у стані щастя (а воно ж не може тривати вічно), я намагаюсь перейнятися тим моментом, аби надовго його запам’ятати. Нанизую такі емоції як намистинки. І коли мені стає зле, я приємне згадую. В цей час я заторможуюсь, стаю «зараз і тепер», спостерігаю за своїм диханням, думками. тим, що бачу. Відкриваю усі пори, аби в мене все ввійшло якомога глибше і більше. Зараз ми до всього маємо доступ без обмежень. Але, «спеша иметь, мы забываем быть». Ми самі ризикуємо знецінити те, що маємо.

Ви ж знаєте про адреналінові наркомати? Є два способи отримати задоволення: підвищувати дозу і підсилювати чутливість. Коли ти підсилюєш чутливість, тобі вже не потрібно багато. Тобі потрібно якісно. Це очевидні речі, але їх варто усвідомлювати.

Відносини з чоловіком

Є те що нас поєднує, а є те, що відрізняє. І саме тим ми цікаві один одному. Ми проводимо багато часу разом, але також проводимо його і окремо. То важливо. Коли люди залипають один в одному, вони перестають бути цікавими. Важливо мати окремі інтереси.
Але й бути удвох, щоб залишатись цікавими один одному.

Ми так стомились один одному доводити, що ми кращі, що всі забули, що ми — різні. То все’дно, що м’яке з теплим порівнювати.
А ще те, що від жінки і від чоловіка вимагає суспільство. Тому що від того потім страждають всі. Двоє без суспільства відносини не побудують (хіба на острові, і тоді такі відносини були в ідеальні). Нас вчили як складати колготки, як бути самостійними, як не плакати, як гратись іграшками. Але при цьому ніхто не розказував, як бути жінкою чи чоловіком. І от виросло незалежне самостійне покоління, яке може мати стосунки, незалежно від того, несе воно відповідальність за ті стосунки, чи ні. Я вважаю. що правил не
існує. То як різниця між мораллю і етичністю: перша продиктована
суспільством, друга — те, що є в тобі. Мораль дуже часто змінює напрямки, при чому кардинально. Суспільство веде себе досить послідовно, тому ми маємо формувати і свою думку. І у відносинах вдвох маючи власну думку можемо домовлятись. «Даже три миллиарда мух не убедят меня, что гамно — это вкусно».
Тобто, навіть більшість суспільства може бути неправою. Тому ми маємо мати свою думку. А то стається тоді, коли я розумію себе: де я, хто я, які моє принципи, цінності і бажання. Де моя етичність.

Наша ідея з чоловіком — разом вирішувати, що робити, аби двом було цікаво. Зараз ми знову удвох, тому що дитина живе окремо. Від того ми багато часу витрачаємо на емоції, щоб відчути і бути разом. Я не люблю рибачити, але поруч з чоловіком можу в задоволення читати книгу. Головне — ми разом.

Наші стосунки спочатку не складались. У мене був ранній шлюб, я рано народила дитину і те точно не додавало нам стабільності. Ми колись хотіли різних речей, не вміли говорити — нас того не вчили. Потім в моєму житті з’явилась психотерапія. Зараз для мене дім — то місце, де я можу сховатись від усіх. Тут мене люблять, чекають і ждуть. Колись такого не було. Для того я пішла в психотерапію.
Як і всім жінкам, мені колись хотілось змінити чоловіка. І коли я стала задавати питання собі, зрозуміла, що щоб я могла мати достойного мужчину біля себе, я маю щось змінювати в собі. Стати тією жінкою, яка може мати справжнього чоловіка поруч. Мій чоловік виховувався сильною жінкою. І по такому ж принципу обрав мене собі в дружини А я не хотіла бути лідером у сім’ї, тому що мене це виснажує. Якщо я усвідомлено вирішила жити з чоловіком, тобто в парі, там змінюються правила. Ви ж грали колись в бадмінтон? Там потрібно відійти, щоб дати іншому партнерові вдарити по воланчику. Ви ж знаєте, що треба певним чином відбивати удар. І ці правила
зовсім інші, коли ти граєш сам. Ми з чоловіком почали розмовляти про це. Я стала задавати питання, що хоче в стосунках мій чоловік (так, окрім наших бажань, наші чоловіки теж щось хочуть). Я почала змінювати себе. Стала більш щедра на тепло, доброту, на прийняття свого чоловіка таким, яким він є. Я розповідала, як я хочу. Питала, що цікаво йому.

Я шукаю не винних, я шукаю вихід. Жінки наразі більш освідчені. Чоловіки — про силу, а ми — про сильні емоції. Своїм кейсом я можу назвати те, що я стала проговорювати, як мені чоловік цінний, що я його люблю, за що йому вдячна.

Чим вас можна здивувати?

Здатність дивуватись — то про чутливість. Дивує флешмоб. То спонтанність, про пропрацьованність, про чистоту емоцій, про неочікувану дію. Це те, що втрачається.

Книга. фільм, людина

«Ешь, молись, люби». Особливо жінкамм, які мали стосунки, я дуже часто рекомендую.
«Капитан фантастик».
«Прихована краса».
«В пошуках сенсу».

Я би рекомендувала те, що базується на цінностях і духовності. Все залежить від того, у що ми віримо і що ми усвідомлюємо. Я люблю фільми, які підіймають питання, і є конфліктними у роздумах. Ми то потім з чоловіком також обговорюємо. Люблю, коли фільм після себе залишає роздуми.

Про що я не запитала

Зараз мене запросили в компанію як Soft Skills коуча. То потрібно для
компаній, аби навчати працівників: вони отримують відповідальність, владу. А що робити з тим, не знають. Ми будемо говорити про конфлікти, керування стресами і мотиваціями. Я стаю зовнішнім тренером і розширюю діяльність від відносин між двома до відносин в колективі.


097 5065665
https://www.facebook.com/psysvetlanakhuda/
https://www.instagram.com/pro100coach/

Фото надала Світлана Худа.