Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Про те, щоб кудись їхати, не було навіть думки.
Мій покійний батько був дитиною війни. Він казав, що в цей час головне зберігати холодне та раціональне мислення.
Піддатися паніці – це дати окупанту перевагу над нами. Тому моїм першим завданням стало зберігати спокій.
Також я одразу подумала про своїх колег та наш бізнес: як втримати все на плаву і як ми можемо бути корисні Україні під час війни. 

Адже фронт в тилу – це величезна справа. В час війни країні треба допомагати по максимуму.

Що ти робиш в період війни?

Я почала робити те, що вмію найкраще – готувати смачну їжу. З другого дня війни ми годували 50 військових. З сьомого дня ця цифра піднялася до 1000 людей на день, і нижчою відтоді не стає.

Виникало дуже багато труднощів. Вони загартовували мене так, що я навіть не зважала на сирени, нікуди не тікала, не сиділа в підвалах. Навпаки, мій день починався о 4 ранку, і я робила все, що до війни: зарядку, макіяж, вигулювала мою улюблену 8-місячну собаку та повноцінно планувала робочий день, який став наднормованим.

Ми з колегами ліпили вареники, варили до 3 тисяч літрів борщу, пакували це все навіть у маленькі відерця від майонезу, так як упаковки не було взагалі, – але ми робили все можливе від нас. Нашою головною метою було вистояти.

Головне, що я зрозуміла, що для українців немає нічого неможливого. Я відчуваю гордість та повагу за кожну нашу людину. Неважливо, ти був на фронті чи допомагав в тилу, це все – важка праця для великої спільної мети.

Світлана Іщук
Директор Теремку та кнайпи ВІЗ та ВІЗ
https://www.facebook.com/profile.php?id=100011432788736