Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Коли розпочалась війна, я категорично відмовилась їхати на західну Україну, чи за кордон. На пропозиції родичів, твердо відповіла, що нікуди не поїду і буду у Вінниці. У мене дорослий одружений син, який живе у Києві. Коли біля Києва були активні бойові дії, то невістку відправили до Польщі. Але зараз вона вже повернулась додому. Допомагає сину. Разом працюють на підтримку ЗСУ.

Що ти робиш в період війни? 

З перших днів вторгнення росії в Україну дуже хотіла достукатись через соціальні мережі, здебільшого, через інстаграм, до російських матерів. Писала пости. Відео із російськими солдатами розміщувала. Фото вбитих українських дітей, жінок, спалених міст. Це те, що, на мою думку, повинно було викликати протести в росіян. Те, що мало заставити російських матерів і жінок виступити проти участі російських солдат у масових вбивствах українців. Але… згодом зрозуміла, що їм наші сльози і горе, як то кажуть в Україні, як мертвому припарки… Не кажу, що перестала активно боротися з росіянами в соцмережах, але здебільшого тепер мої тексти, фото, відео більше направлені на українців та людей в інших країнах, крім росії.

Хочу, щоб світ кожного дня пам’ятав, що Українців вбивають кожного дня. Що Україну палять і нищать москалі вже 59 днів…

Ще з перших тижнів війни до мене, як до ріелтора, постійно звертаються люди, які шукають прихистку у Вінниці. Допомагаю їм знайти житло.

Ну і ще одна важлива місія, яку виконую – матеріально, морально, фізично підтримую важкопораненого солдата. Його місяць тому привезли у Вінницю із передової. Тепер ми допомагаємо йому стати на ноги – у прямому сенсі цього слова. Не скажу, що це все, що я роблю для нашої спільної перемоги. Але це частина теперішнього мого життя.

Можливо, коли закінчиться війна, розказувати можна буде більше…
Слава УКРАЇНІ!

Валентина Штоюнда,
рієлтор
https://www.facebook.com/profile.php?id=100035399476184