Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Не виїхала, хоч і мала. В останній день, щось всередині переломало і зрозуміла, що не зможу. Виникло відчуття зради..

Повноцінно живемо, більше спілкуюся зі своїми дітьми і працюю.
Вечеряємо при свічках.

І зрозуміли, що цінностей в речах немає, є лиш пес Лакі, білка Гриша і мої діти.

В перші дні війни працювала адміністратором в одному торгівельному закладі і їздила з дітьми на роботу, щоб підтримати українців і підтримати економіку України. Ночували в бомбосховищі.

Ні на день Вінницю ми не покидали.

Що ти робиш в період війни? 

Мої діти завжди залишаються самі, так як виховую їх одна і родини в Вінниці не маю. Зйомне житло. Маю працювати, так як моя зарплатня – це єдиний наш дохід. Ні аліментів, ні допомоги від держави не маю. Тому виїхати за кордон була б хороша можливість налагодити наше фінансове життя з дітьми.

Але я цим не змогла скористатись, не змогло серце, а діти підтримали.

Готую по вихідних нашим хлопцям з самооборони їсти, і допомагаю переселенцям по можливості з житлом.

Валентина Дячук
Наразі – торговий агент, працюю на благо своєї сім’ї та економіки України.
Хобі – фото і волонтерство.
А взагалі знають мене за характер – незламний!