Ти могла виїхати будь-де, але залишилась в Вінниці. Чому?

Панічна атака «виїхати» була десь на 5й день війни, спрацював материнський інстинкт – берегти дітей. Під час однієї з сигналів Тривоги мій син сховався під диван і я не могла його звідти дістати, слова не працювали…. 

В це й же день була зібрана валіза, визначений час та напрямок маршруту…почуття, які тобою керують у цей період важко описати, пустота сташна…

Але перебувши ніч, довірившись Господу нашому, як скерує – так і буде, залишилась…. дякую Боже!

Для кожного є свій план – треба лише довіритись, прислухатись, відкласти телефон, молитися та працювати.

Що ти робиш в період війни?

Ми приймали в дім людей, які тікали від війни. Старалися нагодувати смачним та домашнім, щоб мали час оговтатися та спланувати подальші дії.

По своїй роботі маю багато друзів-колег по всій Україні, старалася запитати як ти, бо переживала і хотіла обійняти  кожного… 

Час від часу готуємо сніданки для наших 80 захисників, добавляємо часточку душі. І кожен раз турбуюсь, щоб усе вдалось смачно…Дівчата, які роблять це щодня, вклоняюсь перед вами!

Біля нашого будинку дитячий майданчик в дуже скорботному вигляді. Взялись разом з дітками його оновлювати: прибрали, фарбуємо, шукаємо матеріал, з чого можна зробити додаткові гойдалки та розваги. 

Повернулась до своєї улюбленої роботи. Радію, що люди оговтуються, планують, будують, склять і складають плани на майбутнє…

Вірю що зовсім скоро ПЕРЕМОГА,  єднання українського народу залишиться та буде передаватися поколіннями..

Валя Дячук
Дружина, мама двох діток 5,5 та 1,5 років
Керівник дилерського відділу продажів Вікна КОРСА

https://www.facebook.com/valentina.dyachuk.9