Повернутись назад

КАТЯ КАЛАШНІКОВА: лялькарка та письменниця

Люблю так представлятись: «Я точно знаю три речі: мене звуть Катя Калашнікова, добро завжди перемагає зло, нетворчих людей не існує».

Що у тебе змінилось за два роки від останнього інтерв’ю?
https://ambitna.com.ua/katya-kalashnikova/

Я захистила магістерську по психології на тему «Вплив лялькотерапії на «Я-концепцію» жінки». По суті,  займаюсь тим самим, але на новій глибині.
Для 2019 року обрала напрям розвитку «ляльки та ведмедики». У мене було багато лялькових виставок  і творчих відряджень . Восени повернулась з ювілейної ХХ «Модної Ляльки». Це міжнародна виставка, яка проходить у нас в Києві двічі на рік. Я в такому натхненні з неї приїхала! Презентувала нову колекцію ляльок «Мисливці за перлами», проводила тренінг по лялькотерапії для майстрів та учасників салону. Це було дуже цікаво, тому що, зазвичай, до мене на лялькотерапію приходять дівчата, які ще не створювали ляльок, і це їхнє вперше. Тут же були присутні майстри, які з усіх видів творчості «чомусь» вибрали саме ляльок. Мені хотілось з ними поговорити про творчі проекції та дзеркало ляльки.

 

Мої ляльки і ведмедики у складі творчих делегацій UAHA їздили з Мюнстер (там залишилась жити тедді-долл з колекції «Настрої»), в англійський Уельс (там лишилась ведмедиця Панна Котта ). Роботи були в Вільнюсі, в Запоріжжі на «Ляльковому літі». Нещодавно мої «Мисливці за перлами» приїхали з Праги, брали участь у конкурсі і привезли диплом. Я зробила три ляльки на конкурсну тему. Не змогла вибрати і відправила всіх трьох. Інколи — це мій спосіб робити вибір.

Цей рік я повністю присвятила лялькам. В наступному ж році планую згадати, що я — письменниця. У мене три книжки в роботі, дві написано на 2/3, одна — розпочата. Хочу писати!

Як ти вибрала саме ляльку? Простіше ж займатись звичними справами та діяльностями. Твоя професія цікавіша, нішева, але й важча. Як долаєш важкі моменти, аби відчувати себе комфортно?

Мені здається, мене ляльки вибрали, а не я їх. Колись я не знала, що є такий напрям, як авторська лялька. Я просто зрозуміла, що мені потрібна якась творча професія. Тому покинула бухгалтерію, червоний диплом, 7 років стажу.

У 25 років я собі задала дуже важливе питання (про коучинг тоді я ще гадки не мала).
— Катю, тобі 25 і ти бухгалтер.
— Супер.
— Катю, тобі 40 і ти бухгалтер.
— О, ні, — закричало моє творче «я». І я пішла в нікуди. Дуже мріяла про творчу студію, в якій буду займатись з дітками. Пішла шукати, що є творче у Вінниці. Потім моя знайома Наталя Дерліца  запропонувала зробити ляльку. Подарувала мені відео. Це був урок, де майстриня ліпила чоловічу голову з пластику, який запікається. Я ж мала масу для дитячої ліпки, і сіла творити принцесу. Зліпила лице, пішла подивитись до вікна, чи все гарно вийшло. В цей момент лялька виривається з рук і падає обличчям в підлогу. Я дуже засмутилась. То був момент, коли можна було вирішити, що це не моє. У мене взагалі не виходило. Там ліпили хлопчика, я ж хотіла принцесу. Матеріал у вчителя був гладкий, у мене ж — комочками і такий, що тріскається. Та я взяла себе в руки, і ще раз зліпила лице. Воно вийшло набагато краще, але геть кошмарним в порівнянні з тим, яких ляльок тепер вперше ліплять дівчата у мене на курсі.
Так я закохалась в ляльку. Стала створювати. Їх у мене почали купувати. Згадую ці роботи: вони були набагато простіші, як на сьогодні. Але я вкладала в них завжди якийсь філософський зміст.

Почала проводити курси по ляльці, і саме ляльки привели мене в психологію. Тому що я побачила, що під час роботи в групі виникає дуже багато психологічних моментів. А я як той цуцик: все бачу, розумію, а сказати нічого не можу. Я бачу, що дівчатам потрібна психологічна допомога. І це моя слушна мить – допомогти лялькою.  Тому пішла навчатись на арт-терапевта, сертифікувалась. Паралельно закінчила другу вищу. Для того, щоб повернутись назад до ляльки і мати при цьому психологічний інструментарій та смислову опору. Ну і диплом.

Що ти робиш?

Я авторка. У двох напрямках: письменництво і ляльки.  Веду літературний проект «Я хочу від тебе книгу», де навчаю писати й вигадувати.  Він народився після видання книги у січні 2017 як 1,5 годинний виступ на фестивалі «Живи».
Сьогодні це об’ємний практичний курс з п’яти модулів, з барвистою гілкою дитячої літератворчості, з письменницьким клубом й великими планами на майбутнє.

Другий напрям роботи — лялькотерапія: будуарні ляльки, каркасні ляльки, тедді-долл і ведмедики Тедді. Різнобарв’я лялькових технік плюс арт-терапевтична частина.

Психологія —  це спільний знаменник моєї діяльності.  Ми маємо багато творчих страхів, внутрішньої критики, сумнівів, порівнянь, заблокованих тілом емоцій та почуттів, «битих файлів». З цим працюю як психолог на своїх авторських курсах. Крім того, досліджую психологію креативності.

Двигун, серце моєї діяльності – це некомерційний проект «Підтримуюче оточення» у Вінниці. Це проект для тих, кому потрібна підтримка у письмі, у розвитку креативності та розкритті творчих ресурсів. Можна сказати, що це програма лояльності до випускників моїх курсів.

Живі зустрічі і тематичні читання в кав’ярнях, екскурсії за лаштунки знакових місць, лекції про ляльок і ведмедиків та різні творчі тусовки з дрес-кодом.
Вкладаю сердечні інвестиції часу, уваги й фінансів в «Підтримуюче оточення».

Створила літературний клуб у Вінниці, де раз на місяць-півтора ми зустрічаємось, аби почитати й послухати. Я шукаю цікаву локацію, організовую, продумую антураж, домовляюсь з фотографом.
На задану тему учасники пишуть поезії, прозу, казки, стендапи, пісні, музику, листи у маршрутках, читають репчик, малюють комікси, презентують сторінки енциклопедії.

Літом ми орендували теплохід «Ляля Ратушна» і вирушили в літературний круїз на Сабарів. Восени ходили на екскурсію в «Тімірязєвку», а потім влаштували читання у відділі культури. З гірляндою і термосочками чаю. Була ще «Вінниця і Любов» — екскурсія містом від Тані Рибак і читання в музеї-кав’ярні «Пан Заваркін та Син»
Друге крило «Підтримуючого оточення» — позакласні творчі зустрічі лялькарів і теддистів у форматі «Лялькова Вітальня». Це ілюстровані лекції та екскурси в історію ляльок й тедді-світу. Двічі були дитячі модні покази ведмедиків. Влітку організувала «Тедді-трамвайчик»: 25 дівчат з ведмедями та ігристим дві години катались Вінницею у ретро-трамваї. Восени ми були на екскурсії у парку «Леді, ведмеді, глінтвейн». Ходили дивитись виставу «Аліса в Країні Див» у театр Садовського, а потім нас провели за куліси. Дуже сподобалось, і ми повернулись, щоб побачити як створюють декорації та шиють костюми до прем’єри вистави «Пригоди в Країні Оз». В нас був дрес-код «щось смарагдове».
Помітила, що «Підтримуюче оточення» виросло, тому замовила логотип з пір’їнками. Він дуже гарний!

Де ти береш натхнення та ідеї?

Повсюди. Я досліджую креативність. Креативність — це зв’язки у нас в голові, і їх можна тренувати. Це поєднання уже існуючих думок несподіваним способом. У мене уже досить розкачаний м’яз креативності, тому не складно щось придумати. Напевно, то моя найбільш сильна сторона -придумувати. Фішка в тому, що я підходжу до якогось звичного явища і намагаюсь в ньому знайти свою проекцію: як я в цьому відображуюсь? Я люблю людей, ведмедиків, брют, літо, Вінницю, ретро-антураж, динаміку, дівчат в гарних сукнях. Як це можна поєднати? Зробити красиву поїздку. Так у Вінниці стався «Тедді-трамвайчик».
Генерую ідеї досить швидко. Тому що коли я починаю виношувати ідею довго, я потім лайкаю  пост того, хто цю ідею вже реалізував. Тому потрібно швидко орієнтуватись. Часто ідея нового у мене виникає в «останньому вагоні». Наприклад, я закінчую курс «У вас буде тедді» і вже знаю, що буде новий «Велика ведмедиця». Люблю схему «спочатку реклама, потім програма». Коли я спершу розповідаю, що хочу зробити, а потім, якщо є відгук, працюю з деталями. Щоб не витрачати час на продумування чогось, що потім не матиме попиту.

Також маю нотатники у смартфоні: записую усі свої ідеї, які чекають слушну мить. До мене ідеї часто приходять біля води. Бо тут сфера інтуїтивного. Коли я готую на кухні щось (я люблю готувати, у мене тоді є час сповільнитись), варю борщ і продумую свої глобальні проекти.

Які твої сильні сторони?
Люблю людей. Так, бувають стани, коли не хочу нікого бачити, і мрію лише про те, щоб закритись у творчу мушлю. Але, зазвичай, день — два, і мене попускає. Люди — це мій ресурс. І друга — то придумувати, фантазувати, вигадувати.

Що для тебе важливо, а що ні?
Тут у мені прокинувся коуч. Потрібно знати свої базові цінності і періодично їх інвентаризувати. Одна з моїх базових цінностей — доброта. І я реагую на це, як камертон. Дуже люблю, щоб все було максимально справжнє. Не фальшиве, не картонка. Мені важливе живе спілкування. Люблю фразу, що єдиний інститут, в якому варто навчатись — то інститут відносин. Відносини — це підтримуюче оточення, що я творю. То дуже важливо для мене.

Відносини  що це для тебе?
Відносини —   найбільший мій творчий проект у житті, який потребує найбільших вкладень: емоційних, часових, творчих. Маю на увазі відносини з чоловіком, з друзями,  з партнерами та колегами. До відносин я ставлюсь як до мистецтва. Як той трояндовий кущ, відносини треба поливати увагою. І викорінювати засохлі гілочки. Так, є відносини, з яких ти виростаєш. Є й ті, які стають токсичними. Їх треба позбавлятись, відпускати.

Розкажи про свої значимі події до сьогодні
Свої перші зароблені 10 доларів я витратила на ляльку. Тобто, перше капіталовкладення було в мою теперішню професію. Дуже значимий для мене день — той, коли я зустріла свого чоловіка. Він роздмухав в мені творчу іскру. Я тоді працювала бухгалтером. Але знаєш, виживає той вовк, якого ми годуємо. Чоловік почав в мені плекати все, що пов’язане з творчістю, завдяки цій увазі я стала такою, якою є. 
День, коли чоловік зробив мені пропозицію: у Венеції, в гондолі, було дуже романтично.

День, коли я дізналась, що таке коучинг і потрапила в школу Несії Фердман. Мені здається що тоді я, як Мюнтхаузен, взяла себе за волосся і підняла на нову висоту. Далі — день, коли в мене купили ляльку на виставці. Придбали її колекціонери, які мене особисто не знали. Коли у мене знайомі купують, для мене то більш звично. А то були чужі люди.
Презентація книжки. То було дуже вау. Я думала, що ніхто не прийде на презентацію. А у нас було більше 100 людей в Артинові і купили всі книжки, крім тої, що я тримала в руках і з якої я читала. Є така річ, як коефіцієнт графоманського оптимізму, тобто скільки ти книжок вважаєш доцільно видати. Та коли закінчився перший тираж, я була приємно шокована. Я видала 500 книжок, і думала, що їх буду онукам у спадщину передавати коробками. За два місяці закінчився тираж і я відчувала себе дуууже щасливою.

І ще: зараз, коли була «Модна лялька», до мене приїздила подруга з дітьми. Її доня сказала, що «я, коли виросту, буду письменницею і лялькаркою». То також для мене значимо.

Розкажи про людину, яка допомогла тобі стати тією, якою ти є
Однозначно, це чоловік. Він мій тренажер креативності і розвитку одночасно.

Розкажи про ваші спільні звички
Завжди, коли їздимо закордон, ми ходимо на блошині ринки і вишукуємо там якісь цікаві речі. Мені дуже приємно, що він підтримує мої захоплення і цінує мою роботу. В нього є свої інтереси, але він розібрався навіть в ведмедиках Тедді. І на цій «Модній ляльці» купив мені ведмедика. При чому, купуючи, навіть запитав у майстра, чи це справжній Тедді, на шплінтах.

У вас одразу сформувались такі теплі відносини, чи ви їх вибудували?
Ми нічого не планували. Познайомились, і відпустили ситуацію. Я вважаю, що відносини мають бути справжні і довірливі. Або все, або ніяк. Ми проростаємо один в одному через розмови. Разом навчалися в школі коучингу, і це дало потужний інструмент у відносинах. Оці інструменти коучингові, саме здатність задавати питання і розмови про цінності, повели нас ще на більшу глибину. І відносини стали ще міцнішими.

Ви однакові?
Ми — різні.
При тому, він мужній, чоловік, сильний. Але він добрий. А поряд з ним я можу бути ніжною жінкою, хоча в мені досить таки багато чоловічого. Але поряд з ним  я вчасно вимкнула цей «аварійний режим».

Уроки життя, які ти зрозуміла, і закони, які ти помічаєш
Урок такий: якщо мені щось страшно, значить гарантовано туди треба йти, тому що там мене чекає щось цінне і значиме.  Я йду у свій страх. Я боюсь, наприклад, публічних виступів. Тому цього року навіть стала спікером ТЕDх Вінниця.

Було багато такого, що я боялась, робила туди крок, і мені відкривались нові можливості і знання.
Я не знаю, це до уроку, чи до законів — потрібно говорити максимум правди.

Ще переконана, що не існує нетворчих людей.
Мені подобається думка про то, що розвиток людини — це розвиток її здібностей. Здібності не видають у всесвітньому банку дарів при народженні, а вони виростають з задатків. От ці задатки дійсно є вродженими. Але з одних і тих же задатків можуть вирости різні здібності. Що ми будемо розвивати, те й будемо мати. А що таке здібності? Здібності — це швидкість, з якою ми отримуємо результат. Тобто, будь-яка людина може навчитись будь-чому. Просто, здібна людина зробить то швидше.
Творчість — це найкращий спосіб саморозвитку.

Про що ти мрієш?
Про мир, звичайно. Про щось, особисто для себе. А ще, щоб у Вінниці мистецтво авторської ляльки вийшло на міжнародний рівень, щоб у нас була галерея і школа авторської ляльки, куди будуть приїжджати відомі лялькарі з майстер-класами і проводитись виставки.  

Базові речі, які є в твоєму житті
Я кожного ранку читаю паперову книжку. Просинаюсь, встаю завжди за годину раніше, ніж потрібно на те, щоб зібратись.. П’ю каву в ліжку і читаю. І ввечері перед сном я теж завжди читаю паперову книжку.
У мене дуже різні дні бувають. 
Вечірній час — він завжди сімейний. Я рідко погоджуюсь на вечірні івенти. Влаштовую слоу-фуд вдома, готую вечерю, люблю робити її романтичною. По-різному запікати рибу, вигадувати салати. А брускети — то взагалі палітра для творчості.

Як ти читаєш?
У нас дома багато книг. На блошиних ринках та в букіністичних магазинах купуємо старовинні книги. Завжди читаю дві чи три книги водночас. Одна — це щось класичне. Восени я завжди перечитую «Шерлока Холмса» Конан Дойля.

Ще я купую книги у людей. Знайомлюсь з автором, і наживо чи через інтернет купую книжку конкретно цієї людини. Мені цікаво залізти в голову і прочитати, що там. Бувають спонтанні покупки. Люблю читати класику, нон-фікш і щось казкове для душі. Мені дуже подобається книга «Незакінчена історія» Міхаеля Енде. Буду перечитувати в новорічний період.

Розкажи про свою колекцію «Мисливці за перлами»
У більшості лялькових виставок у 2019 була заявлена ретро-тема (20-30 роки в Празі, «Шанель» в Грузії, вінтажні парфуми у Мінську)

Я хотіла зробити ляльок в стилі, але відобразити в них щось своє. Почала думати, що це може бути. Ковзнула поглядом по книжковій полиці:  мої «Перли на сніданок» і мемуари Шанель з її фото в перлах на обкладинці. Зрозуміла, що перли — це і буде місточок між мною і 20-30 роками. Потрібно матеріалізувати ненаписані історії у ляльках. Але зробити просто лялечок з перлами на шийці не цікаво.  Довго читала Вікіпедію, гуглила факти, малювала інтелект-карти і придумала  «Мисливців за перлами» Персонажі колекції перли шукають у літературі 20-30 років. Відповідно, по моді і вбрані. Вони пірнають за автором на глибину і збирають перлини осяянь. На шляху із сітки внутрішніх смислів випадає дрібне. Залишаються сердечні коштовності. Знайшла у книгарнях мініатюрні книжечки авторів того часу, щоб не робити бутафорські. Захотілось справжності. Пофарбувала ляльковий книжковий комод (як у моїй казці для доросликів) і склала туди літературні скарби. Ляльки в рукавичках, відповідно до моди, а ще, щоб не порізатись об гострі мушлі абзаців (така от подвійна метафора).

Спочатку народились три ляльки. Презентувала на «Модній ляльці» в Києві, потім вони їздили на конкурс у Прагу. А нещодавно закінчила четверту —  будуарну Чайку на міжнародний конкурс «ПАРФЮМ». Вона ловить перли у філософській повісті Річарда Баха «Джонатан Лівінгстон, мартин». Велика радість, що моя робота набрала максимальну кількість балів від журі у своїй категорії, вийшла у ТОП і поїхала на фінал в музей сучасного мистецтва в Мінськ. Чекаю результатів!

 

Розкажи про «Перли на сніданок»

Це казка про відкладені у довгу шухляду мрії, про країну ненаписаних історій, про полонених муз і вміння читати поміж рядків. Вона і для дітей, і для дорослих. Бо це казка для доросликів. Дорослики спочатку народжується дорослими, а потім все життя вчяться бути дітьми.  

Діти бачать в книзі пригоди дівчинки Соні в Чарівній Країні, а дорослі — подвійне психологічне дно, яке я заклала: про творчу сміливість, про зв’язок з внутрішньою дитиною, про страхи й сумніви.


https://www.facebook.com/trenertvorchosti
Фото надані Катею Калашніковою